На Львівщині готують об’їзні шляхи та перенесення комунікацій через провалля біля Трускавця

Львівська облрада, заслухавши інформацію щодо ситуації, яка склалася внаслідок обвалу карстових порід у зоні рудника №2 ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал», вирішила створити робочу групу із залученням науковців. Робоча група має дослідити причини НС та напрацювати заходи для забезпечення екологічної рівноваги в області.

Це рішення депутати прийняли на сесії 25 жовтня, передає кореспондент IA ZIK.

Депутати звернулися і до правоохоронців з вимогою притягнути до відповідальності осіб, що своїми діями чи бездіяльністю призвели до НС на території Львівської області.

Окремо обранці звернулися до «Львівобленерго», Служби автодоріг та водопостачального підприємства щодо заходів із забезпечення мешканців населених пунктів, у тому числі міста Трускавця, світлом, водою та забезпечення альтернативних шляхів руху транспорту. Сільські ради та міськраду Трускавця депутати закликали призупинити видачу земельних ділянок у зоні надзвичайної ситуації.

Фонд держмайна обласні обранці закликали вжити заходів щодо виконання інвестиційних зобов’язань під час здійснення приватизації стебницького «Полімінералу».

Як повідомлялося, Фонд держмайна в особі заступника голови фонду Юрія Нікітіна захищає приватного власника ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал», де на території недіючого рудника №2 сталося провалля. Доповідь Ю.Нікітіна заслухали на сесії 25 жовтня. Власник стебницького «Полімінералу» закликає відселяти людей з території НС.

http://protruskavets.org.ua/na-lvivschyni-hotuyut-objizni-shlyahy-ta-perenesennya-komunikatsij-cherez-provallya-bilya-truskavtsya/

У Стебнику обговорили проблеми «Полімінералу»

У п’ятницю, 13 жовтня, у Стебнику, на ГХП “Полімінерал” відбулось засідання наукових інститутів, дотичних до вивчення проблем цього підприємства. Про це інформує наше власне джерело. В засіданні взяли участь представники німецької фірми «K-utec Salt Tech­nolog­ies», ТзОВ “Інститут “ГІРХІМПРОМ”, ЛНУ ім. Франка, Львівської “Політехніки”, Івано-Франківського університету нафти і газу, Інституту геофізики ім. Суботіна, міський голова Стебника та голова РДА Дрогобицького району, нинішні та колишні посадовці «Полімінералу» (Коваль, Варивода, Фаб’як та ін.). В кінці засідання прибули очільники обласних департаменту екології та екоінспекції.

Як зазначив голова Дрогобицької РДА Володимир Шутко, до влади звертаються люди, які після побаченого провалу над рудником № 2 бояться їздити дорогою Трускавець-Дрогобич на відтинку від «Козацького Хутора» до повороту на Львів через загрозу нового провалу. Науковці запропонували сейсмічні, деформометрометричні і геодезичні варіанти вирішення проблеми. Як зазначають науковці, ймовірність потрапити у провал при проїзді через дану дорогу є в тисячу разів меншою за ймовірність потрапити у ДТП за межами цього відтинку дороги науковці вважають, що не можна допустити посилення панічних настроїв, адже насправді ситуація накручується, а ймовірні небезпека не є аж такою великою, як це подають окремі недобросовісні ЗМІ.

http://protruskavets.org.ua/u-stebnyku-obhovoryly-problemy-polimineralu/

Обвал землі біля Стебника. Коментар спеціаліста

Доводжу до відома тих, кого дійсно цікавить тема обвалу землі біля Стебника, що:

1. Заливання рудника № 2 водою почав не «Гірхімпром», а Стебницьке ДГХП «Полімінерал» у жовтні 2000 р. – у час, коли підприємством керував Зиновій Варивода. Як директор підприємства він нічого не зробив, щоб не відключали електроенергію для помп, які викачували воду, не осушив залиті виробки, хоча на той час це все було у його владі, а довів ситуацію до засідання урядової комісії.

2. Рішення про мокру консервацію (затоплення) рудника № 2 у січні 2001 року приймала урядова комісія, коли директором Стебницького ДГХП «Полімінерал» був Зиновій Варивода. Це було задовго до затвердження у 2004 році «Комплексного проекту консервації рудника №2 і рекультивації порушених земель Стебницького ДГХП “Полімінерал”», який у 2002-2003 рр. розробляв «Гірхімпром».

3. «Гірхімпром» – це проектний інститут, який не має ніякого відношення до затоплення: що йому замовляють, те він і виконує. «Комплексний проект консервації рудника №2 і рекультивації порушених земель Стебницького ДГХП “Полімінерал”» не «Гірхімпром» собі придумав, а виконував на замовлення та згідно із технічним завданням Стебницького ДГХП «Полімінерал». Тоді Зиновій Варивода, вже не був директором, але зайнявся звинуваченням всіх і вся в усіх смертних гріхах, забуваючи про свої (дивіться пункти 1 та 2).

4. Незважаючи на це, буду об’єктивним – Зиновій Варивода як директор робив усе, що в його силах. Навіть знайшов інвесторів: «Італкалій» та «Глобал», які, як виявилось згодом, як і багато інших виявились мильними бульбашками.

5. Якби на Стебницькому «Полімінералі» були запаси сильвінітових руд співрозмірні із запасами каїнітових – біля 1 млрд тонн, із вмістом К2О більше 60%, то тут не було б жодних проблем з потенційними інвесторами – підприємство би викупив Ахметов, Коломойський або Пінчук, збільшив потужність удвічі до 5-7 млн тонн по руді на рік, люди мали б роботу, місто і держава прибутки, а усі екологічні проблеми більш-менш вирішувались.

6. Але Стебницький «Полімінерал» як і Калуський калійний завод, у нас не Уралкалій чи Белкалій, не кажучи про канадські калійні гіганти на сильвінітових родовищах. У нас родовища із каїнітовими рудами, що містять біля 10% К2О, до 35% NaCl та до 20% глини. Як бальзам на душу, скажу, що тут є і сульфати, і магній, і мікроелементи, але, повірте, з мізерним вмістом калію, височенними концентраціями кам’яної солі та глини вони є такими як є: важко збагачуються, половина цінних компонентів іде у відходи, з 1 тонни руди при технології збагачення, яка використовувалась на збагачувальній фабриці до 1983 р. відходів утворювалось 0,7-0,8 тонн.

7. Такі руди з економічної точки зору могла збагачувати тільки совітська планова економіка – саме тоді «Полімінерал», точніше калійний завод був прибутковим, коли продавав по рознарядці колгоспам сиромелений каїніт з рудника №1 та калімаг-30 з рудника № 2. Але ринкова економіка розставила усе на свої місця. І про це треба людям говорити, а не пересмикувати факти.

8. Сиромелений каїніт є досить непоганим дешевим місцевим калійно-магнієвим добривом, придатним до застосування в умовах гумідного клімату: переважання опадів над випаровуванням. У таких умовах кухонна сіль вимивалась з ґрунту при внесенні каїніту атмосферними опадами. Якби сиромелений каїніт застосувати на півдні України, то це б привело б до посилення засолення ґрунтів.

9. Мені було поставлене таке запитання: «…Якщо я вірно Вас розумію, Ви володієте інформацією як цей карст на сьогоднішній момент виглядає і з цього робите висновки, що дорогою можна користуватися». Відповідаю. Так, я знаю, де розвивається техногенно-активізований карст в межах гірничого відводу рудника № 2. Цю проблему я вивчаю 12 років. У 2006-2007 рр. мною методом експериментального моделювання доведено, що цілики між камерами на ділянках водопритоку зруйнуються при затоплені агресивними розсолами. Після того як у жовтні та листопаді 2014 року спостерігалося підняття рівнів затоплення на 3 м (у 10 разів) та 2,5 м (у 8 разів більше за пересічні значення), фахівці ГХП «Полімінерал» спочатку не повірили прогнозам науковців «Гірхімпрому» про обвал ціликів, сподіваючись, що це зростання водопритоку пов’язане із появою нових контурів живлення карстового водоносного горизонту, я два місяці проводив обстеження по доступним гірничим виробках прогнозованих зон обвалення. Лише 30 грудня 2014 р. прямими польовими спостереженнями було виявлено відсутність ціликів. 15 січня 2015 р. задокументовано обвалення 5 ціликів рудника № 2 на 1-му та 2-му горизонтах в районі камер № 108-109-110-111-112-113 пласта № 10 ПД-Сх, а також міжгоризонтної стелини наслідком чого стало формування склепіння стійкої рівноваги та доказано що воно простоїть максимум 2-3 роки. Після того як факт руйнування ціликів та міжгоризонтної стелини був доведений прямими спостереженнями, наприкінці січня 2015 р. доступ для спостережень у рудник № 2 був закритий, а місце майбутнього провалу огородили. Це така інформація до відома, як отримують знання про карст і свою компетентність у цій царині.

10. 6-10 листопада 2017 року у Трускавці відбудеться четверта міжнародна науково-практична конференція “Надрокористування в Україні. Перспективи інвестування”. Там я буду мати доповідь «Динаміка водопритоків, розвитку техногенно-активізованого карсту та прогнозованого провалу 30 вересня 2017 р. у зоні впливу рудника № 2 Стебницького ГХП «Полімінерал».

Василь Дяків, кандидат геологічних наук, доцент кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології ЛНУ імені Івана Франка, старший науковий співробітник ТзОВ «Інститут «ГІРХІМПРОМ», член-кореспондент академії гірничих наук України

http://protruskavets.org.ua/obval-zemli-bilya-stebnyka-komentar-spetsialista/

Останнє попередження для Трускавця, – що ж буде далі у світлі катастрофічного провалу грунтів у Стебнику? (чи станеться повномасштабна катастрофа чи якось пронесе)

Мову будемо вести про подію, яка буквально потрясла довкілля в нашому регіоні як в прямому розумінні (земну поверхню та ряд вископоверхових будівель Трускавця, в меншій мірі приватну забудову Стебника в мікрорайоні Солець), так і в переносному (суспільну думку).

Епіцентр цієї події знаходився в зоні гірничого відводу ПАТ «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» на межі 2-ої сантарно-захисної зони охорони джерел мінеральних вод міста–курорту Трускавець. Внаслідок обвалу близько 1,0 млн. тн грунту утворилося провалля діаметром приблизно 300м, глибиною біля 50 м. Одноразовий обвал такої маси грунту спричинив точковий техногенний землетрус силою 2 бали, який відчули жителі Трускавця та Стебника. При цьому була зруйнована лінія електропередач, яка живила частину м.Трускавець. Даний поштовх було зафіксовано Львівською Сейсмостанцією.

На наступний день, одразу після цієї події, постало логічне запитання – а що, власне кажучи, це було? З уст деяких високопосадавців ми почули майже категоричний висновок про те, що цей обвал викликаний справжнім землетрусом, епіцентр якого знаходився на глибині десь два-чотири км. від поверхні землі в місці розташування «Полімінералу». При цьому з локалізацією епіцентру високопосадовці так і не визначилися по сьогоднішній день. Озвучувалися різноманітні версії локалізації: то в с.Нагуєвичі, то в районі дамби хвостосховища «Полімінералу». Версії сумнівні. Візьмемо, наприклад, версію про епіцентр землетрусу в районі дамби хвостосховища «Полімінералу». Уявляєте що би було? З вирогідністю 100% повторилася б ситуація, яка мала місце у далекому 1983 р, коли та ж дамба була частково зруйнована, в наслідок чого величезна кількість вісокомінералізованих розсолів попало до р. Дністер, завдавши колосальні збитки економіці України та Молдови). Доречі, всі землетруси у нашому регіоні походять виключно з сейсмічно-активного району Вранча, що знаходиться в Румунії, а там сейсмічної активності в період 29-30-вересня зафіксовано не було. Але логіку високопосадовців деколи важко зрозуміти. В нашому конкретному випадку, здається, спрацював принцип «моя хата з краю, нічого не знаю, у всьому винна підземна стихія».

Але повернемося від міфічних версій до реальності. Стебницький «Полімінерал» експлуатавав родовише полімінеральих калійно-магнієвих солей в межах гірничого відводу, що знаходиться на території Дрогобицького району поблизу Трускавця та, власне, у м.Стебник. Згаданий провал утворився на землях Болехівської сільради (уявляєте де Трускавець, а де с.Болехівці). Частина гірничого відводу розташована на землях Модрицької сільради, де також може статися провалля. Так от, на різноманітних нарадах та засіданнях, які проводилися під егідою Львівської ОДА та Львівської облради з приводу цієї події, щось не видно було активної позиціїї посадовців з району та м.Дрогобича (наприкад голова Болехівської сільради, на землях якої і стався обвал взагалі проігнорував їх). Найбільшу ж активність та дієву участь брали очільники Трускавця та Стебника і це й зрозуміло – адже будь які надзвичайні події в місті–курорті чи його околицях боляче б’є по іміджу Трускавця і Стебника. Але в погоні за доброю репутацією Трускавець часто запускає фейки, які не мають під собою жодної основи. Так, наприклад, у Трускавці не бачать небезпеки для міста та його мінеральних вод і ледве не мріють про утворення озера з високомінералізованою водою… Хочеться запитати: Панове, та у вас вже є одне озеро з мінералізованою водою на місці невеликої затопленої озокеритової шахти на Помірках (ще за Польщі тут було облаштовано прекрасний лікувально – оздоровчий комплекс) і що?

Та повернемось до нашого обвалу. Цілком закономірно, що кожного з членів навколишніх громад, передусім, (та й не тільки, за цію подією пильно спостерегають як в Польщі, так і в Молдові), цікавлять три питання – що сталося, чому так сталося і що нас чекає.

З першим (що сталося) здається, все зрозуміло – стався колосальний обвал грунту в районі виробіток рудника №2 Стебницького «Полімінералу», а саме на карстовому утворенні.

На інші два питання також спробую дати відповідь.

Отже, чому так сталося?

Почалося все в далекому 1978р. після Бухарестського землетрусу в Румунії, (з епіцетром в районі Вранча). В результаті землетрусу сталася зміна гідрологічного режиму на цьому руднику та було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля 1000 куб м на добу (приблизно 300 тис куб м в рік). Саме по собі поступлення води в соляну копальню (а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську «депресійну лійку», що й стало причиною утворення підземного карсту. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків, її послідовний тампонаж, перехопленні водопритоків, акумуляції їх в підземних ємностях («зумпфах») і подальшій подачі їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачки їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що відповідні технічні рішення прийняті знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи ( в т.ч. по перехопленню і відкачці поступаючи вод). Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн тн ( тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн тн) до наступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу, а з 1992р – України. Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету міністрів, то з середини 90-х років було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності ( від 20 до 50 % ).

Однак, з 2002 р. ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається рішення про «мокру» консервацію рудника, а фактично його затоплення. Чому говоримо про «надуманість» приводу? А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди і мали плановий характер (енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь). До того ж, на руднику була передбачена система ємностей «зумпфів», яка акумулювала поступаючі в копальню води і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму. Відкачка вод з копальні проводилась як правило не безперервно, а після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Отже, справа тут, очевидно, в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Або, простими словами – не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої» консервації: як воно вже топиться, то давайте ми й узаконимо цей процес, щоби не відповідати, тобто затопимо – і кінці у воду…( до цього ж додалася ще й аварія на цьому руднику, коли в клітьовий ствол упав шахтний 12-тонний електровоз, вивівший повністю його з ладу – цю історію тихенько зам’яли). І, о диво, таке рішення блискавично приймається, не чекаючи ні на якесь хоч би більш менш розумне обґрунтування. Ті ж самі люди, які ратували і обгрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію, а фактично за ліквідацію рудника (термін «мокра консервація» видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідроблені запаси сировини). Сталося можливим це ще й тому, що в ній були зацікавлені інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України. Здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші… Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку, а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2млн тн в рік). Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей.

Дана ситуація в Стебнику призвела до вкрай загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення, а що цей процес саме неконтрольований підтвердила знана німецька фірма UTEC, яка в 2010-2013 рр під егідою Львівської облради проводила тут моніторінг за рахунок європейських коштів. Ця ж компанія, усвідомлюючи всі ризики, які несе бездіяльність піприємства в плані котролю за ситуацією, ще в березні 2017 року звернулася до тієї ж Львівської облради з пропозицією вести такий контроль за рахунок німецького фонду допомоги Україні. І що ви думаєте? Пройшло 6 місяців, а реальних зрушень з українського боку так і немає… повстала можливість техногенної катастрофи – катастрофічний обвал грунту в районі підземного карсту.

Крім цього:

-підприємство практично повністю припинило основну діяльність;

-фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;

-скоротилися робочі місця в в кілька разів;

-практично повнісю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с.Кавсько вартістю біля 30 млн ще радянських рублів);

Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :

Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено :

- рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.

- Інфраструктуру підприємства, як транспортну так і енергетичну.

- унікальну дослідно-промислову установку в с.Кавсько. і т.д. .

В результаті так і стоїть заповнене вщент хвостосховище, вміст якого, згідно з проектом мокрої консервації мав би бути переміщений в його підземні виробітки Рудніка №2.

Нічого не змінилося і з приходом нового власника у 2013р. Відповідно до угоди купівлі –продажу між ФДМ України та компанією «Райз», яка належить відомому олігарху п.Бахматюку, покупець зобов’язувався виконувати власним коштом природоохоронні заходи та інвестувати 1 млрд грн у відновлення підприємства. І що, хоч щось зроблено? – Нічого! Абсолютно. Сьогодні після обвалу представники власника почали говорити про недолугість проекту і т.д. і т.п.. Але постає резонне питання – а що ви купували і для чого? Чому не був проведений серйозний екологічний аудит? А сьогодні всі ці розмови викликають просто огиду.

От все це все й привело до обвалу грунту в районі карсту Рудника №2. Обвалу, про можливість якого попереджали вже декілька років, практично з часу виникення самої ідеї мокрої консервації, та реакції ні від органів влади ні від контролюючих органів – жодної!

Отже, питання третє. Що буде?

Як і зазначалося в попередженнях, обвал поверхні може буте набагато сильніший від того що стався, і може спричинити набагато сильніший поштовх, ніж той що стався. Під землю підуть автомобільна дорога до Трускавця, лінії високовольтних електропередач ( 110 і 220кв), водогін до Дрогобича, мотель «Візит» (до речі, а хто ж дав дозвіл на його побудову?).

Обвал приблизно по лінії «Новоутворений провал – с.Модричі» обов’язково буде – процес пішов. Зупинити його вже неможливо! Головне завдання сьогодні мінімізувати його наслідки, бо в гіршому випадку вони можуть призвести до зміни гідрологічного режиму в регіоні, що тягне за собою загрозу мінеральним водам Трускавця і гірничим виробіткам Рудника №1 «Полімінералу», що роташовані безпосередньо під житловою забудовою м.Стебник, залпового викиду високомінералізованих вод в мережу р.Дністер, руйнації дамби хвостосховища з аналогічним результатом – повторенням аварії 1983р.

Пройшло 10 днів від обвалу. І що ж зроблено? Крім розмов (часто пустопорожніх) хіба замовлено обстеження небезпечної зони кільком організаціям, в тому числі ( о диво!) і сумновідомому «Гірхімпрому» і заборонено рух вантажного транспорту на автодорозі на Трускавець. А що ж легковики та маршрутки? Хіба не провокують обвал і тим самим не ставлять під загрозу людські життя? От і все, що спромоглися зробити.

А процес руйнації поверхні та утворення провалу йде. І нема на то ради.

К.т.н,чл.Кор Академії гірничих наук України З.Варивода

http://protruskavets.org.ua/76747/

12 млн порожнин – чому Львівщина може піти під землю

http://fakty.ictv.ua

Львівщина на межі техногенної катастрофи, містечко Стебникта навколишні села будь-якої миті можуть провалитися під землю.

Там найбільше родовище калійних солей і копалини вибрали настільки, що сьогодні утворилося 12 мільйонів карстових порожнин, які заповнює вода і вони ростуть.

Люди вже не вперше відчувають землетруси від обвалів.

– Переді мною договір купівлі-продажу фондом держмайна. Пакет акцій Полімінералу був проданий публічному акціонерному товариству компанії Райс. Вони повинні були витратити на минулий рік на квітень 1 мільярд гривень на природоохоронні заходи, – каже міський голова Стебника Петро Старосольський.

Сьогодні власники заводу жодних заходів для відвернення катастрофи не проводять.

Тоді як земля з-під ніг мешканців Стебника та довколишніх сіл може піти будь-якої миті.

http://protruskavets.org.ua/12-mln-porozhnyn-chomu-lvivschyna-mozhe-pity-pid-zemlyu/

Чи буде техногенна катастрофа у Стебнику?....

В опублікованій недавно статті «Судний день в Стебнику» йдеться про загрозу техногенної екологічної катастрофи, яку спричинить незворотність процесів, що відбуваються на руднику №2 ПАТ «Стебницьке ГХП «Полімінерал». Про причини, які привели до сьогоднішньої ситуації, говорилося вже давно і достатньо повно (охочих довідатись про це відсилаємо хоча б до відповідних сайтів чи статей, наприклад «Техногенна катастрофа руками патріотів» чи «Сумний ювілей» і т.д.). …

/http://protruskavets.org.ua/chy-taky-bude-ekolohichna-katastrofa-v-stebnyku/

А ПРАВДА ПО СВІТУ НЕ ХОДИТ ОДНА...

Пропоную до Вашої уваги статтю, яка була надіслана до газети «Дзеркало тижня» але так і не була в ній опублікована.

Виходить так, що газета «Дзеркало тижня» має вибіркову позицію щодо проблематики калійної промисловості в Україні і захищає та публікує лише одну думку, незважаючи, що до неї окрім чл.-кор. Академії гірничих наук України, кандидат технічних наук З.В.Вариводи зверталися знані українські науковці як

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”, керівник секції хімії та хімічної технології Західного Наукового Центру НАН і МОН України

п. Яворський В.Т.

Доцент, В.о. директора Державного науково-дослідного інституту галургії, кандидат технічних наук,

п. Костів І.Ю.

Доктор технічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника

п. Хабер М.В.

Доктор технічних наук, професор кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”

п. Перекупко Т.В.

ЧИ ВІДРОДИТЬСЯ КАЛІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ В УКРАЇНІ?

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”, керівник секції хімії та хімічної технології Західного Наукового

Центру НАН і МОН України Яворський В.Т.

В.о. директора Державного науково-дослідного

інституту галургії, кандидат технічних наук, доцент Костів І.Ю.

Доктор технічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника Хабер М.В.

Доктор технічних наук, професор кафедри

хімії і технології неорганічних речовин Національного університету

“Львівська політехніка” Перекупко Т.В.

Прочитавши в газеті «Дзеркало тижня» №35 за 16 вересня 2006 р. статтю А.Гайдина та І.Зозулі, не можемо погодитись з деякими думками авторів, висловленими в статті, оскільки вважаємо, що вони є не лише хибними, але й такими, що вводять в оману громадськість.

Україна володіє потужним, одним з найбільших у світі Прикарпатським родовищем полімінеральних калійних руд, які, на відміну від родовищ Росії і Білорусі, містять сульфатні калійно-магнієві солі. Потужність розвіданих родовищ прикарпатських руд становить понад 7 млрд. т, у перспективі – понад 15 млрд. т, що cвідчить про можливість повного забезпечення України на багато років власною сировиною для виробництва калійних добрив.

Дійсно, як справедливо зазначено в опублікованій статті, калій – незамінний елемент для розвитку і життєдіяльності живих організмів, оскільки забезпечує ріст і розвиток мяких тканин, нормальне функціонування всіх систем й органів (мозку, печінки, нирок, залоз внутрішньої секреції, мязів, судин тощо). Він регулює водно-сольовий режим, вуглеводневий і жировий обмін, нормалізує артеріальний тиск. Калій, що вноситься в ґрунти у складі мінеральних добрив, відіграє вирішальну роль у збільшенні врожайності сільськогосподарських культур і покращанні їх якості, сприяючи обміну речовин, регулюючи водний режим рослин і забезпечуючи їх стійкість проти хвороб, посухи і заморозків, що особливо важливо, беручи до уваги кліматичні катаклізми останніх років. Сказане можна проілюструвати такими цифрами. Внесення 1 т К2О забезпечує приріст урожаю цукрового буряка на 40-50, а картоплі – на 40-60 т, при цьому вміст цукру в зібраному врожаї буряків збільшується на 6-7, а крохмалю в картоплі – на 5-5,5 т. Саме калій блокує надходження в рослини радіоактивного цезію, яким забруднені величезні площі родючих земель України після аварії на ЧАЕС.

Автори статті не підкреслили або спеціально не хотіли цього зробити, що лише перероблення калійно-магнієвих руд сульфатного типу дає можливість одержувати безхлоридні сульфатні калійно-магнієві добрива. Як відомо, внесення хлориду калію, який у статті пропонується купувати в Білорусі “за виручені продажем путівок кошти”, згубно діє на так звані хлорофобні сільськогосподарські культури (льон, гречку, просо, виноград, ранню картоплю, помідори, парникові овочі тощо), якість та врожайність яких значно погіршуються під дією хлор-іона. Сульфатні калійно-магнієві добрива, окрім калію, одночасно містять магній, що позитивно впливає на процеси фотосинтезу та утворення вуглеводнів, і сірку, яка входить до складу рослинних білків, ферментів, вітамінів, ефірних олій, відіграє важливу роль у окисно-відновних процесах. Тому альтернативи застосуванню саме таких добрив не існує.

З кожним роком разом з урожаєм сільськогосподарських рослин з ґрунтів виноситься обмінний калій. Урожай лише зернових культур, який становив у 2006 р. близько 35 млн. т, виніс із ґрунту 2,1 млн. т поживних речовин, у тому числі 665 тис. т калію. До цього слід додати винесення калію з урожаєм соняшника (3,27 млн. т), який особливо виснажує ґрунт на цей елемент. На сьогодні це зменшення лише приблизно на 10% компенсується внесенням калійних добрив, що створило сталий дебаланс калію в ґрунтах України, призвело до різкого виснаження і деградації ґрунтів та падіння врожайності. Якщо не буде виправлено ситуацію, то в найближчі роки в Україні виникне продовольча проблема, що загрожуватиме національній безпеці і незалежності нашої держави. Для порівняння можна навести світові обсяги внесення калійних добрив (кг К2О на 1 гектар): у Західній Європі – 107; Японії – 200; країнах Балтії – 116.

Навіть якщо наша держава віднайде необхідні кошти, підтримуючи при цьому економіку інших країн, і буде закуповувати необхідний обсяг калійних добрив, який становить 1,2-1,5 млн. т діючої речовини (К2О), то за найобережнішими розрахунками необхідно щорічно витрачати понад 1,4 млрд. грн.

Нічого не сказано в статті і про те, що унікальність прикарпатських калійних руд полягає в тому, що до їх складу входять понад 16 калійних і некалійних мінералів, що якраз і дає змогу в процесі їх комплексного перероблення одержувати широку гамму численних супутніх товарних продуктів: харчову і технічну кухонну сіль, магнію сульфат, бішофіт, металічний магній, магнію оксид (магнезію), каустичну соду, газоподібний хлор тощо. Щоб імпортувати усі ці продукти, потрібні величезні кошти, яких Україна не має і, напевне, не буде мати внаслідок перетворення калійних рудників у курортну зону. Необхідно зауважити також, що курортний бізнес надто далекий від потреб промисловості і сільського господарства і ніколи його прибутки не витрачались на розвиток виробництва. Крім того, Карпати і Прикарпаття мають інші величезні необмежені можливості для розвитку туризму та місць для відпочинку, які на сьогодні мало використовуються.

Звичайно, строкатість хімічного і мінерального складу, наявність поряд з легкорозчинними мінералами важко- або й взагалі нерозчинних, високий вміст глинистих домішок у прикарпатських рудах зумовили великі труднощі їх промислового перероблення. Кінець калійного виробництва спричинив не прорив дамби хвостосховища Стебницького калійного заводу, як стверджують шановні А.Гайдин і І.Зозуля, а недосконалість технологій, розроблених колишнім Всесоюзним науково-дослідним інститутом галургії (ВНИИГ, м.Ленінград). Перераховані особливості прикарпатських руд цілком не були враховані в цих технологіях, що зумовило низький витяг корисних компонентів, дуже низьку якість одержаних продуктів, багатостадійність і надзвичайно високу енергоємність виробництва. Саме це призвело до зупинки спочатку флотаційної технології на Стебницькому підприємстві ( у 1987 році), а потім – і галургійної технології в Калуші.

Проте на цих підприємствах залишилася потужна інфраструктура: величезні залізобетонні корпуси фабрик, підїзні автомобільні дороги і залізничні колії, висококваліфіковані інженерні і робітничі кадри. Калійний рудник у Стебнику (до речі, збудований ще за часів Польщі) успішно функціонує досі. Домбровський карєр у Калуші має ще величезні запаси калійної руди і відновлення його експлуатації потребує на порядок менших витрат, ніж завершення будівництва шахти Пійло, розпочатого ще в 1979 р. (93,7 млн. грн. проти 700 млн. грн.). Крім того, собівартість руди, видобутої карєрним способом, набагато нижча, ніж шахтним, хоча в країнах, де дійсно піклуються про незалежність у забезпеченні калійними добривами, наприклад, у Німеччині, руду видобувають з глибини до 1400 м, при цьому виробляючи близько 3,4 млн. т калію на рік.

А.Гайдин і І.Зозуля пропонують залити Домбровський карєр у Калуші і рудник №2 у Стебнику (попередньо обваливши його) виробничими розсолами, перетворивши у солені озера, привабливі для туристів. Дійсно, ці розсоли корисні для здоровя і в них уже зараз купаються деякі місцеві мешканці, серед яких і один з нас, авторів. Але утворені солені озера неминуче зєднаються з водоносним горизонтом і будуть засолювати підземні природні води. Обсяг цих розсолів щорічно лише в Домбровському карєрі поповнюється на 1,2 млн. м3 унаслідок переважання атмосферних опадів над сонячним випаровуванням. Цей надлишок буде проникати в ґрунтові води і засолюватиме гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Це буде тяжким наслідком зупинки калійного виробництва, але далеко не єдиним і не найтяжчим. Головним є те, що запаси унікальних калійних руд, це величезне народне багатство, буде втрачено назавжди, адже затоплені виробки вже не підлягають відновленню.

Шановні автори надрукованої статті, не будучи фахівцями калійної галузі, не знають і тому навіть не згадують про те, що протягом останніх десятиріч колективами Державного науково-дослідного інституту галургії (м.Калуш) і Національного університету «Львівська політехніка» (кафедра хімії і технології неорганічних речовин) розроблено і запатентовано нові сучасні енергоощадні технології перероблення руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних безхлоридних калійних добрив, хлориду калію, сульфату магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скерувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, де вона матиме високий попит.

У 2003 р. силами ДНДІ галургії та кафедри ХТНР “Львівської політехніки” була розроблена ґрунтовна Державна програма розвитку калійної промисловості України, яка розглядалася на засіданні Західного Наукового Центру АН України, була підтримана і схвалена. До речі, цю програму в той час підтримував і один із авторів надрукованої статті п. І.Зозуля. На жаль, у вищих державних урядовців ця програма досі не дістала розумної і необхідної підтримки, а генеральний директор ВАТ “Гірхімпром” (м.Львів) п. І.Зозуля, судячи зі змісту опублікованої статті, змінив свою думку.

То ж на питання: «Чи відродиться калійна промисловість в Україні?» відповідь може бути лише одною і позитивною, оскільки усі необхідні передумови для цього є. Адже тепер на світовому ринку калійної сировини склалася надзвичайно сприятлива для України конюнктура, зумовлена тим, що промислові запаси калійно-магнієвих руд сульфатного типу на Євразійському просторі або практично вичерпані (Італія), або їх обсяги невеликі і відповідають потребам власних держав (Німеччина). Ми впевнені, що зацікавлені інвестори перероблення (або хоча б видобування) калійної руди обовязково знайдуться. Хотілося б, щоб ними виявились не іноземні бізнесмени, а український уряд звернув нарешті увагу на гостру необхідність розвитку вітчизняного виробництва калійних добрив та забезпечення ними сільського господарства.

Р.S. Ця стаття була направлена в редакцію газети «Дзеркало тижня», але редакція не вважала за потрібне її опублікувати.