Газета "ДЕНЬ"
http://www.day.kiev.ua/289672/
СУСПIЛЬСТВО
ЗАТОПЛЕНЕ БАГАТСТВО
Наталія ГОРБАНЬ
Нещодавно у Стебнику, де є єдиний в Україні калієвий рудник, трапився черговий провал ѓрунту над соляним рудником №2. Цього разу під землю в порожнини соляної шахти через карст пішла річка Вижниця. І хоча інтенсивний водопритік в соляну шахту вдалось оперативно ліквідувати, не виключено, що в найближчому майбутньому подібна аварія може повторитись. За словами вчених, це може розмити соляні цілики, на яких тримається поверхня над шахтою, і тоді в Стебнику та околицях почнуться провали, руйнування та можливо, землетрус. Через це Україна може втратити ділянку автомагістралі Львів-Трускавець, що проходить за 50 метрів від сьогоднішнього провалу, ділянки лінії електропередач та водогону, що знаходяться неподалік, а також і останній життєздатний на сьогодні рудник калійної солі та мінеральні води курорту Трускавець.
ЧОМУ РУДНИК ЗАТОПЛЮЄТЬСЯ
Наразі єдиний рудник, готовий до видобутку калію в Україні, — це Стебницький. Однак руду тут вже ніхто не видобуває. Користі для країни він теж не приносить: калійні добрива, які, власне, і виробляють з калійних руд, Україна вже не перший рік закуповує за кордоном. Та в Стебнику так було не завжди. Видобуток калійних руд тут розпочали більше ніж 150 років тому. У післявоєнні роки побудували і рудник №2, проектна потужність якого сягала 3 млн. т. на рік. Рідкі відходи збагачувальної фабрики — концентровані розсоли із вмістом флотореагентів, що використовували для збагачування, зливали в хвостосховище.
Однак тоді вирішенням екологічних проблем ніхто не переймався. Тому і поводились відповідно — всі тверді відходи складували, рідкі зливали в хвостосховище. А над тим, що до безкінечності зливати просто не буде куди, не замислювалися. Момент істини настав у 1983 році, коли прорвало дамбу хвостосховища. У Дністер тоді вилилося близько п’яти мільйонів кубічних метрів розсолів. Ріка була засолена аж до впадання в лиман. Ця катастрофа завдала колосальних втрат економіці Радянського Союзу. Після цього випадку про поводження із відходами в Стебнику врешті замислились. Обсяг виробництва був зменшений, а в 1988 році було прийнято рішення закрити збагачувальну фабрику на реконструкцію: флотаційне збагачення руди, при якому утворювалась велика кількість відходів, мали замінити іншим методом. Та справа до цього так і не дійшла.
На руднику №2, починаючи з жовтня 1978 року, у видобувних камерах почався притік води. Її необхідно було відкачувати, бо в іншому випадку вона могла б розчинити цілики, які підтримували конструкцію рудника, наче стіни багатоповерховий будинок. У 2002 році відкачування води припинили.
«Якщо в шахту хоча б трохи капає вода, вона розчиняє її стінки, а тріщина більшає. Це означає, що кількість води, яка прибуватиме, збільшуватиметься, і потрібно більше коштів на її відкачування. У Стебнику вели суху консервацію 15 років. Усе, що потрапляло в шахту, відкачували та скидали в хвостосховище, а далі частково це потрапляло в Дністер. Щоб раз і назавжди вирішити проблему, ми запропонували мокру консервацію. Тих грошей, які тратили стільки років на суху консервацію, вистачило б, щоби законсервувати її назавжди, — розповідає голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук Іван Зозуля. — Розсоли, якими б заповнялися порожнини, насичені, у них не буде розчинятися сіль, а отже, вони не розчинять цілики в руднику».
Щодо калійних солей, яких на руднику №2, за оцінками фахівців, близько 500 млн. тонн, їх буде видобувати в майбутньому і з затопленого рудника. І хоча проекту, який розробив інститут, дали зелене світло ще в 2002 році, проблему це не вирішило.
«У проекті йдеться про те, що треба брати розсоли з хвостосховища і качати їх в рудник №2. Але для цього потрібно побудувати систему для їх перекачування. З необхідної суми коштів нам дали тільки чверть. На них ми збудували насосну станцію. Натомість, природа не чекає. І за цей час ѓрунтові води вже затопили два горизонти. Вода, що тече в рудник, — ненасичена, тож вона розмиває солі, й утворюється карст, провали. За останні два роки утворився карст, а грошей, щоби його засипати, нема. Тож карст розширюється, і зараз він став значно більший. Два роки тому для його засипання знадобилося б 300 тис. грн., а тепер на ліквідацію — 10 млн. грн.», — каже голова правління Іван Зозуля.
ТЕХНОЛОГІЇ ІСНУЮТЬ — ПОТРІБНІ КОШТИ
На думку кандидата технічних наук, що понад 30 років присвятив роботі на Стебницькому «Полімінералі», Зиновія Вариводи, небезпека, яка сьогодні нависла над рудниками Стебника та мінеральними водами Трускавця, що знаходиться неподалік, з’явилася з вини вчених, які не врахували або не хотіли враховувати чимало чинників.
«Такого поняття, як мокра консервація соляного рудника, у світі взагалі не існує. Те, що робиться сьогодні, — не що інше, як його ліквідація та трата державних коштів. У світі цю пробему вирішують тим, що перехоплюють і відкачують розсоли, що потрапляють у рудник. Подібна проблема була у відомій соляній шахті Вєлічкі, що неподалік Кракова. У Польщі придбали установку, що опріснює відкачану воду, а довкілля не забруднюється. Така установка обійшлася в понад чотири мільйони доларів. Однак затрати на таку установку себе виправдовують — адже суха консервація дає можливість зберегти родовище! Окрім того, якби в Стебнику придбали таку установку, вони могла б працювати і на хвостосховищі для переробки розсолів. Мокра консервація руйнує рудник, що і маємо сьогодні: унікальний випадок у світовій історії калійного виробництва, коли свідомо нищиться рудник та ще й за кошти власної держави!» — наголошує Зиновій Варивода.
На думку завідувача кафедри хімії і технології неорганічних речовин НУ «Львівська політехніка» Віктора Яворського, затоплення рудника є величезною помилкою: окрім знищення сотні тисяч тонн унікальних запасів калійних руд, це призведе ще й до екологічної катастрофи — розсоли, що зараз планують закачувати в шахту, неминуче з’єднаються з водоносними горизонтами і засолять гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Державний науково-дослідний інститут галургії (м.Калуш) і Національний університет «Львівска політехніка» розробили нові енергоощадні технології переробки руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних калійних добрив, хлориду калію, сульфіту магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скеровувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.
Однак, щоб технологія запрацювала, потрібно вкласти чималі кошти. Разом з тим, держава чомусь не надто поспішає рятувати власну калійну промисловість. Навіть якщо до Стебника прийде інвестор, найімовірніше він працюватиме лише на життєздатному руднику №1, і навряд чи візьметься вирішувати всі ті екологічні негаразди, які накопичились у Стебнику протягом останніх півтора століття. А щоб не допустити техногенної катастрофи у Стебнику, між вченими із різними точками зору має розпочатися відкрита дискусія.
№233, середа, 23 грудня 2009
понеділок, 28 грудня 2009 р.
середа, 2 грудня 2009 р.
Руками "патріотів" Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації але не зникла привабливість заробляння грошей окремими "патріотами"
З. Варивода: “Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації”
Модератор — 02.12.2009 @ 15:28 — рубрика Влада | 1 коментар
25 листопада над рудником № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” в руслі річки Вижниці утворилося нове провалля. Місце провалля – за метрів 50 від автодороги Львів-Трускавець. Орієнтовні розміри – 100 на 100 метрів, глибина – з триповерховий будинок. Сама річка пішла під землю. Це вже друге подібне провалля у цьому місці. Огляд першого входив у програму нещодавнього візиту Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко.
Однак з невідомих причин вона так і не приїхала у Стебник.
Прокоментувати ситуацію ми попросили Зеновія Васильовича ВАРИВОДУ, який у 1989-2001 роках очолював Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал”.
“НА РУДНИКУ МОЖНА ПОСТАВИТИ ХРЕСТ”
- Зеновію Васильовичу, на Вашу думку, що все-таки трапилося?
- Іде планомірна ліквідація рудника № 2. Але навіть при ліквідації рудника (як, наприклад, подібного у Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу. Зокрема, мова йде про насичення розсолів, які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше. При цьому необхідний моніторинг процесу як з поверхні, так і з-під землі. І це не може вберегти від непередбачуваних випадків. У тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень. В нашому ж випадку рудник топився і топиться безсистемно, і це при наявності водопритоків з поверхні, де станом на 2001 рік вже існував карст об’ємом 500 тисяч кубічних метрів. Фактично – і це підтверджують документи – рудник топиться з кінця 2001 року, коли я покинув підприємство. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році Міністерство промислової політики України з органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів. Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день. Як результат, рудник затоплений до відмітки +106 метрів, тобто до половини другого горизонту. В копальню поступило більш як два мільйони кубічних метрів прісної води з поверхні, утворивши при цьому біля одного мільйона кубічних метрів пустот (!!!). Причому на своєму шляху вода, що поступала, могла, – і це найімовірніший варіант, – ослабити утримуючі цілики верхніх горизонтів, які й так мають невеликий запас стійкості. В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви просідань поверхні. Цілком закономірним є те, що річка Верещиця пішла у рудник. Тільки можна гадати, до чого це призведе. Але очевидне одне: на руднику можна поставити хрест. Дай, Боже, аби не сталося гіршого.
- Хто винен у тому, що сталося?
- Безумовно, у тому, що сталося, винні насамперед проектанти і керівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з державного бюджету, а це 7-10 мільйонів гривень щорічно. Але використовувалися вони, і це очевидно, на виконання другорядних робіт. А насамперед треба було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення. Це ж очевидні речі! Але…
- І знову не будуть зроблені належні висновки?
- Боюся, що так. Зараз із стовідсотковою ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться галас навколо цієї проблеми. Будуть казати, що, мовляв, все це сталося через недостатнє фінансування. Як завжди, спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника. І знову потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які від самого початку знали, що все так і закінчиться.
“ІНОЗЕМНІ СПЕЦІАЛІСТИ СВОГО ЧАСУ ПРОВОДИЛИ ВИВЧЕННЯ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА З ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ”
- Але ж історія загибелі рудника № 2 розпочалася не сьогодні. Невже після аварії 1978 року, а це вже минуло понад тридцять років, не можна знайти оптимального розв’язання цієї проблеми?
- В 1978 році після Бухарестського землетрусу в Румунії на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля тисячі кубічних метрів на добу (приблизно 300 тисяч кубічних метрів на рік). Саме по собі поступлення води у соляну копальню (а калійний рудник також соляна копальня) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше, що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську депресійну лійку. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Радянського Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала у створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляцію їх у підземних ємкостях, так званих зумпфах, і подальшу подачу їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З метою подальшої утилізації цих вод – фактично вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувалися солями, розчиняючи шахтні породи, – було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в селі Кавсько Стрийського району.
- Чи схвалювалися ці всі технічні рішення іноземними спеціалістами, які в різний час побували у Стебнику?
- Безумовно. Іноземні спеціалісти свого часу проводили вивчення “Полімінералу” з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. На початку 90-х років минулого століття в нас були представники італійської компанії “Італкалі” та північноамериканської “ІМС Глобал”.
- Чи дозволяло виконання розроблених заходів убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення?
- Однозначно можу відповісти: так. Після зупинки збагачувальної фабрики “Полімінералу” на реконструкцію з першого січня 1988 року рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи, в тому числі з перехоплення і відкачування води, яка поступала. Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як сто мільйонів тонн до наступної експлуатації. Тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 мільйонів тонн.
- Хто фінансував ці всі роботи?
- Ці роботи фінансувались із державного бюджету спочатку Радянського Союзу, а з 1992 року – України. Причому якщо на початках фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то з середини 90-хроків минулого століття вже було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати бодай мінімально необхідний обсяг робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності. Це становило від 20 до 50 відсотків.
“МОКРА” КОНСЕРВАЦІЯ Є НОНСЕНСОМ І НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ”
- Коли Ви пішли з підприємства, все змінилося?
- Так. З 2002 року ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії приймається злочинне рішення про “мокру” консервацію рудника, а фактично – про його затоплення. Чому можна твердити, що саме під надуманим приводом? А тому що періодичні відключення електроенергії були й до того, зрештою, вони завжди були плановими, і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж, на руднику була передбачена система зумпфів, яка акумулювала води, які поступали в копальню, і мала як мінімум тридобовий запас з об’єму. Та й, зрештою, відкачка води з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів.
- Якщо в теорії так ідеально, то чому ж трапилася біда?
- Справа тут, очевидно, в іншому, а саме в елементарному недбальстві та відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Коротше кажучи, не зауважили, як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило п’ятий і частину четвертого горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея “мокрої” консервації – яко воно вже топиться, то давайте ми узаконимо цей процес, щоби не відповідати. Тобто затопимо – і кінці в воду.
- А що це був за факт з аварією шахтного електровозу?
- О, це цікавий факт, який є свідченням безконтрольності та недбальства. На руднику № 2 сталась аварія шахтного 12-тонного електровозу, який упав до клітьового стволу та вивів його повністю з ладу. Але, як водиться, цей інцидент був швиденько “замкнутий” керівництвом “Полімінералу” та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим керівництво “Полімінералу” та інші особи, причетні до цієї історії, поставили ще одну крапку в ліквідації рудника № 2.
- Чому все-таки від “сухої” консервації перейшли до “мокрої”?
- Як це не дивно, але ми стали свідками фантастичної історії. Ті люди, які ратували за “суху” консервацію й обґрунтовували її необхідність, раптом “прозріли” й проголосували за “мокру” консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника. Цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідпрацьовані запаси сировини. “Мокра” консервація є нонсенсом і не застосовується у світовій практиці, бо при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.
“В РЕЗУЛЬТАТІ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ЗАТОПЛЕННЯ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ”
- Але, мабуть, керівники “Полімінералу” не пішли би на це, якби не було команди згори?
- Абсолютно точно! “Мокра” консервація стала можливою ще й тому, що у ній були зацікавлені всі інстанції, які мали до цього стосунок. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, – здавалось би, поважна установа, до сфери управління якого входив “Полімінерал”, як, до речі, і вся гірнича хімія України, – мало би зробити все від нього залежне, щоб галузь працювала і розвивалась. Але ж ні! Під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської “Сірки”. Через рік після “Полімінералу” припинив свою діяльність калійний завод “Оріана” в Калуші. Чи не дивно це? Кому це вигідно? Відповідь тут до банального проста: російським і білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку. А ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5 – 2 мільйони тонн на рік.
- Але ж є наукові установи, які мали би втрутися в цей процес?
- Про що ви говорите? Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна “поважна” установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут “Гірхімпром”. Установа, яка би мала першою волати про захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи.
- Чому мовчить влада?
- Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей. Видно, вони також в “долі”.
- Які основні висновки можна зробити з того, що Ви сказали?
- Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього, підприємство повністю припинило основну діяльність, фінансування на природоохоронні заходи збільшилося майже в чотири рази, скоротилися робочі місця в три рази, практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства. Чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в селі Кавсько вартістю біля 30 мільйонів ще твердих російських рублів. Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але висновок із цього очевидний. Абсолютно свідомо за рахунок Державного бюджету знищено рудник із запасами калійної руди в сто мільйонів тонн. Погодьтеся, це унікальний випадок у світі! Знищена інфраструктура підприємства – як транспортна, так і енергетична. Знищена унікальна дослідно-промислова установка в селі Кавсько. Фактично знищена ділова репутація Державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” і його привабливість для приватизації.
Анатолій ВЛАСЮК
Ця стаття надрукована з сайту Дрогобицький Портал: http://www.drohobych.com.ua
URL статті: http://www.drohobych.com.ua/2009/12/02/z-varyvoda-faktychno-znyschena-dilova-reputatsiya-polimineralu-ta-joho-pryvablyvist-dlya-pryvatyzatsiji/
Модератор — 02.12.2009 @ 15:28 — рубрика Влада | 1 коментар
25 листопада над рудником № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” в руслі річки Вижниці утворилося нове провалля. Місце провалля – за метрів 50 від автодороги Львів-Трускавець. Орієнтовні розміри – 100 на 100 метрів, глибина – з триповерховий будинок. Сама річка пішла під землю. Це вже друге подібне провалля у цьому місці. Огляд першого входив у програму нещодавнього візиту Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко.
Однак з невідомих причин вона так і не приїхала у Стебник.
Прокоментувати ситуацію ми попросили Зеновія Васильовича ВАРИВОДУ, який у 1989-2001 роках очолював Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал”.
“НА РУДНИКУ МОЖНА ПОСТАВИТИ ХРЕСТ”
- Зеновію Васильовичу, на Вашу думку, що все-таки трапилося?
- Іде планомірна ліквідація рудника № 2. Але навіть при ліквідації рудника (як, наприклад, подібного у Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу. Зокрема, мова йде про насичення розсолів, які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше. При цьому необхідний моніторинг процесу як з поверхні, так і з-під землі. І це не може вберегти від непередбачуваних випадків. У тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень. В нашому ж випадку рудник топився і топиться безсистемно, і це при наявності водопритоків з поверхні, де станом на 2001 рік вже існував карст об’ємом 500 тисяч кубічних метрів. Фактично – і це підтверджують документи – рудник топиться з кінця 2001 року, коли я покинув підприємство. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році Міністерство промислової політики України з органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів. Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день. Як результат, рудник затоплений до відмітки +106 метрів, тобто до половини другого горизонту. В копальню поступило більш як два мільйони кубічних метрів прісної води з поверхні, утворивши при цьому біля одного мільйона кубічних метрів пустот (!!!). Причому на своєму шляху вода, що поступала, могла, – і це найімовірніший варіант, – ослабити утримуючі цілики верхніх горизонтів, які й так мають невеликий запас стійкості. В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви просідань поверхні. Цілком закономірним є те, що річка Верещиця пішла у рудник. Тільки можна гадати, до чого це призведе. Але очевидне одне: на руднику можна поставити хрест. Дай, Боже, аби не сталося гіршого.
- Хто винен у тому, що сталося?
- Безумовно, у тому, що сталося, винні насамперед проектанти і керівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з державного бюджету, а це 7-10 мільйонів гривень щорічно. Але використовувалися вони, і це очевидно, на виконання другорядних робіт. А насамперед треба було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення. Це ж очевидні речі! Але…
- І знову не будуть зроблені належні висновки?
- Боюся, що так. Зараз із стовідсотковою ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться галас навколо цієї проблеми. Будуть казати, що, мовляв, все це сталося через недостатнє фінансування. Як завжди, спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника. І знову потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які від самого початку знали, що все так і закінчиться.
“ІНОЗЕМНІ СПЕЦІАЛІСТИ СВОГО ЧАСУ ПРОВОДИЛИ ВИВЧЕННЯ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА З ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ”
- Але ж історія загибелі рудника № 2 розпочалася не сьогодні. Невже після аварії 1978 року, а це вже минуло понад тридцять років, не можна знайти оптимального розв’язання цієї проблеми?
- В 1978 році після Бухарестського землетрусу в Румунії на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля тисячі кубічних метрів на добу (приблизно 300 тисяч кубічних метрів на рік). Саме по собі поступлення води у соляну копальню (а калійний рудник також соляна копальня) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше, що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську депресійну лійку. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Радянського Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала у створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляцію їх у підземних ємкостях, так званих зумпфах, і подальшу подачу їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З метою подальшої утилізації цих вод – фактично вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувалися солями, розчиняючи шахтні породи, – було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в селі Кавсько Стрийського району.
- Чи схвалювалися ці всі технічні рішення іноземними спеціалістами, які в різний час побували у Стебнику?
- Безумовно. Іноземні спеціалісти свого часу проводили вивчення “Полімінералу” з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. На початку 90-х років минулого століття в нас були представники італійської компанії “Італкалі” та північноамериканської “ІМС Глобал”.
- Чи дозволяло виконання розроблених заходів убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення?
- Однозначно можу відповісти: так. Після зупинки збагачувальної фабрики “Полімінералу” на реконструкцію з першого січня 1988 року рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи, в тому числі з перехоплення і відкачування води, яка поступала. Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як сто мільйонів тонн до наступної експлуатації. Тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 мільйонів тонн.
- Хто фінансував ці всі роботи?
- Ці роботи фінансувались із державного бюджету спочатку Радянського Союзу, а з 1992 року – України. Причому якщо на початках фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то з середини 90-хроків минулого століття вже було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати бодай мінімально необхідний обсяг робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності. Це становило від 20 до 50 відсотків.
“МОКРА” КОНСЕРВАЦІЯ Є НОНСЕНСОМ І НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ”
- Коли Ви пішли з підприємства, все змінилося?
- Так. З 2002 року ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії приймається злочинне рішення про “мокру” консервацію рудника, а фактично – про його затоплення. Чому можна твердити, що саме під надуманим приводом? А тому що періодичні відключення електроенергії були й до того, зрештою, вони завжди були плановими, і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж, на руднику була передбачена система зумпфів, яка акумулювала води, які поступали в копальню, і мала як мінімум тридобовий запас з об’єму. Та й, зрештою, відкачка води з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів.
- Якщо в теорії так ідеально, то чому ж трапилася біда?
- Справа тут, очевидно, в іншому, а саме в елементарному недбальстві та відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Коротше кажучи, не зауважили, як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило п’ятий і частину четвертого горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея “мокрої” консервації – яко воно вже топиться, то давайте ми узаконимо цей процес, щоби не відповідати. Тобто затопимо – і кінці в воду.
- А що це був за факт з аварією шахтного електровозу?
- О, це цікавий факт, який є свідченням безконтрольності та недбальства. На руднику № 2 сталась аварія шахтного 12-тонного електровозу, який упав до клітьового стволу та вивів його повністю з ладу. Але, як водиться, цей інцидент був швиденько “замкнутий” керівництвом “Полімінералу” та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим керівництво “Полімінералу” та інші особи, причетні до цієї історії, поставили ще одну крапку в ліквідації рудника № 2.
- Чому все-таки від “сухої” консервації перейшли до “мокрої”?
- Як це не дивно, але ми стали свідками фантастичної історії. Ті люди, які ратували за “суху” консервацію й обґрунтовували її необхідність, раптом “прозріли” й проголосували за “мокру” консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника. Цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідпрацьовані запаси сировини. “Мокра” консервація є нонсенсом і не застосовується у світовій практиці, бо при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.
“В РЕЗУЛЬТАТІ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ЗАТОПЛЕННЯ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ”
- Але, мабуть, керівники “Полімінералу” не пішли би на це, якби не було команди згори?
- Абсолютно точно! “Мокра” консервація стала можливою ще й тому, що у ній були зацікавлені всі інстанції, які мали до цього стосунок. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, – здавалось би, поважна установа, до сфери управління якого входив “Полімінерал”, як, до речі, і вся гірнича хімія України, – мало би зробити все від нього залежне, щоб галузь працювала і розвивалась. Але ж ні! Під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської “Сірки”. Через рік після “Полімінералу” припинив свою діяльність калійний завод “Оріана” в Калуші. Чи не дивно це? Кому це вигідно? Відповідь тут до банального проста: російським і білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку. А ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5 – 2 мільйони тонн на рік.
- Але ж є наукові установи, які мали би втрутися в цей процес?
- Про що ви говорите? Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна “поважна” установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут “Гірхімпром”. Установа, яка би мала першою волати про захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи.
- Чому мовчить влада?
- Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей. Видно, вони також в “долі”.
- Які основні висновки можна зробити з того, що Ви сказали?
- Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього, підприємство повністю припинило основну діяльність, фінансування на природоохоронні заходи збільшилося майже в чотири рази, скоротилися робочі місця в три рази, практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства. Чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в селі Кавсько вартістю біля 30 мільйонів ще твердих російських рублів. Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але висновок із цього очевидний. Абсолютно свідомо за рахунок Державного бюджету знищено рудник із запасами калійної руди в сто мільйонів тонн. Погодьтеся, це унікальний випадок у світі! Знищена інфраструктура підприємства – як транспортна, так і енергетична. Знищена унікальна дослідно-промислова установка в селі Кавсько. Фактично знищена ділова репутація Державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” і його привабливість для приватизації.
Анатолій ВЛАСЮК
Ця стаття надрукована з сайту Дрогобицький Портал: http://www.drohobych.com.ua
URL статті: http://www.drohobych.com.ua/2009/12/02/z-varyvoda-faktychno-znyschena-dilova-reputatsiya-polimineralu-ta-joho-pryvablyvist-dlya-pryvatyzatsiji/
четвер, 26 листопада 2009 р.
Річка проти "Полімінералу" - хто сильніший
Само по собі «мокра консервація» соляного ( в тому числі калійного» є нонсенсом і в світовій практиці не застосовується, поскільки при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.Цей термін у нашому випалку ( для рудника 2 «Полімінералу») був взятий для простісінького окозамилювання – адже тут є ще біля 100 млн тн запасів руди, а чинне законодавство забороняє ліквідовувати рудники з невідробленими( погашеними) запасами. Але всі прекрасно розуміли про що йдеться із самого початку, а зараз про це говорять уже відкрито...
Але навіть при ліквідації рудника ( як , наприклад подібного в Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу- насичення розсоів які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше.При цьому необхідний моніторінг процесу як з поверхні так і з під землі.І це не може вьерегти від непередбачуваних випадків – в тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень.В нашому ж випадку рудник топився в топиться безсистемно і це при наявності водопритоків із поверхні де станом на 2001 рік вже існував карст обємом 500 тис куб м .Фактично( і це підтверджують документи) рудник топиться із кінця 2001 року. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році,, мінпромполітики із органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів.Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день.Як результат рудник затоплений до відмітки +106м ( до половини 2 горизонту).В копальню поступило більш як 2 млн куб м прісної води з поверхні, УТВОРИВШИ ПРИ ЦЬОМУ БІЛЯ 1 МЛН КУБ М ПУСТОТ. Причому на своєму шляху поступаюча вода могла, і то напевно, ослабити утримуючі цілики верхніх гризонтів, які і так мають невеликиц запас стійкості.В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви прсідань поверхні .ґі цілком закономірним є то що річка Верещиця пішла в рудник, Тільки можна гадати до чого це приведе – але очевидно одне на руднику можна поставити хрест.Дай боже аби не сталося гіршого.
У тому що сталося безумовно винні в першу чергу проектанти і кеівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з держбюджету(7-10 млн грн щорічно) Але використовувлис вони , і це очевидно, на виконання другорядних робіт. В першу ж чергу потрібно було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення... Це ж бо очевидні речі. Але ...
Зараз із 100% ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться навколо цієї проблеми імідж –все це сталося тому що недостатнє фінансування і як завжди спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника І знов потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які з самого початку знали що все це так і скінчиться
Але навіть при ліквідації рудника ( як , наприклад подібного в Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу- насичення розсоів які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше.При цьому необхідний моніторінг процесу як з поверхні так і з під землі.І це не може вьерегти від непередбачуваних випадків – в тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень.В нашому ж випадку рудник топився в топиться безсистемно і це при наявності водопритоків із поверхні де станом на 2001 рік вже існував карст обємом 500 тис куб м .Фактично( і це підтверджують документи) рудник топиться із кінця 2001 року. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році,, мінпромполітики із органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів.Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день.Як результат рудник затоплений до відмітки +106м ( до половини 2 горизонту).В копальню поступило більш як 2 млн куб м прісної води з поверхні, УТВОРИВШИ ПРИ ЦЬОМУ БІЛЯ 1 МЛН КУБ М ПУСТОТ. Причому на своєму шляху поступаюча вода могла, і то напевно, ослабити утримуючі цілики верхніх гризонтів, які і так мають невеликиц запас стійкості.В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви прсідань поверхні .ґі цілком закономірним є то що річка Верещиця пішла в рудник, Тільки можна гадати до чого це приведе – але очевидно одне на руднику можна поставити хрест.Дай боже аби не сталося гіршого.
У тому що сталося безумовно винні в першу чергу проектанти і кеівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з держбюджету(7-10 млн грн щорічно) Але використовувлис вони , і це очевидно, на виконання другорядних робіт. В першу ж чергу потрібно було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення... Це ж бо очевидні речі. Але ...
Зараз із 100% ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться навколо цієї проблеми імідж –все це сталося тому що недостатнє фінансування і як завжди спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника І знов потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які з самого початку знали що все це так і скінчиться
середа, 25 листопада 2009 р.
Катастрофа в СТЕБНИКУ, про що писали того і дочекалися....
За останньою інформацію, між Стебником і Трускавцем води невеличкої річечки прорвалися через карстове утворення до пустот Рудника №2 ДГХП «Полімінерал» внаслідок безвідповідальних і халатних дій керівництва ДГХП «Полімінерал» та ВАТ «Гірхімпром».
Новини по цій події будуть оновлюватися
Новини по цій події будуть оновлюватися
неділя, 15 листопада 2009 р.
КОРОТКА ІСТОРІЯ ЗАГИБЕЛІ РУДНИКА №2 СТЕБНИЦЬКОГО ДГХП «ПОЛІМІНЕРАЛ»
В 1978р, після Бухарестського землетрусу в Румунії, на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля 1000 куб м на добу (приблизно 300 тис куб м в рік).
Само по собі поступлення води в соляну копальню ( а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води утворивши велетенську депресійну лійку.
Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляція їх в підземних ємностях (т.з. зумпфах) і подальша подача їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики.
З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що всі технічні рішення прийняті в цих заходах знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив (на початку 90-х років минулого століття італійська компанія «Італкалі» і в кінці цих же років північноамериканська ІМС Глобал ).
Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, з 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи (в т.ч. по перехопленню і відкачування води, яка поступала) . Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн. тн (тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн. тн) до гаступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу. а з 1992р України, Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то із середини 90-х років було вже передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти отримані в результаті своєї господарської діяльності (від 20 до 50 % ).
Однак, з 2002р. (а фактично вже в 2001р.) ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається злочинне рішення про «мокру» консервацію рудника а фактично його затоплення. Чому можна твердити що саме під надуманим приводом. А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди плановими і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж на руднику була передбачена система зумпфів яка акумулювала води, які поступають в копальню і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму, та й зрештою відкачка води з копальні проводилась як правило не безперервно а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Так що цей аргумент явно не «катить»…
Справа тут очевидно в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт – коротше кажучи - не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої «консервації – як воно вже топиться то давайте ми й узаконимо цей процес щоби не відповідати – тобто затопимо, і кінці у воду…
Цікавим є факт, який стався на руднику №2 ДГХП «Полімінерал» - це аварія шахтного12-тонного електровозу, який впав до клітьового стволу та вивівши його повністю з ладу але як водиться, цей інцидент був швиденько «замнутий» керівництвом ДГХП «Полімінерал» та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим, керівництвом ДГХП «Полімінерал» та іншими особами причетними до цієї історії була поставлена ще одна «крапка» в ліквідації рудника №2 ДГХП «Полімінерал».
Як не було би дивно але ми все-таки стаємо свідками дивної історії, ті ж люди, які ратували і обґрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію - а фактично за ліквідацію рудника (цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідпрацьовані запаси сировини).
Мокра консервація стала можливою ще й тому, що в ній були зацікавлені всі інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші... Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам , які стали монополістами на українському ринку (а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2 млн. тн в рік ).
Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей, видно вони також в «долі»… Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього:
- підприємство повністю припинило основну діяльність;
- фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;
- скоротилися робочі місця в 3 рази
- практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с. Кавсько вартістю біля 30 млн. ще твердих радянських рублів);
Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :
Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.
Знищена інфраструктура підприємства, як транспортна так і енергетична.
Знищена унікальна дослідно-промислова установка в с. Кавсько, іт.д
Фактично знищена ділова репутація ДГХП «Полімінерал» і його привабливість для приватизації.
Само по собі поступлення води в соляну копальню ( а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води утворивши велетенську депресійну лійку.
Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляція їх в підземних ємностях (т.з. зумпфах) і подальша подача їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики.
З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що всі технічні рішення прийняті в цих заходах знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив (на початку 90-х років минулого століття італійська компанія «Італкалі» і в кінці цих же років північноамериканська ІМС Глобал ).
Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, з 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи (в т.ч. по перехопленню і відкачування води, яка поступала) . Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн. тн (тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн. тн) до гаступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу. а з 1992р України, Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то із середини 90-х років було вже передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти отримані в результаті своєї господарської діяльності (від 20 до 50 % ).
Однак, з 2002р. (а фактично вже в 2001р.) ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається злочинне рішення про «мокру» консервацію рудника а фактично його затоплення. Чому можна твердити що саме під надуманим приводом. А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди плановими і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж на руднику була передбачена система зумпфів яка акумулювала води, які поступають в копальню і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму, та й зрештою відкачка води з копальні проводилась як правило не безперервно а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Так що цей аргумент явно не «катить»…
Справа тут очевидно в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт – коротше кажучи - не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої «консервації – як воно вже топиться то давайте ми й узаконимо цей процес щоби не відповідати – тобто затопимо, і кінці у воду…
Цікавим є факт, який стався на руднику №2 ДГХП «Полімінерал» - це аварія шахтного12-тонного електровозу, який впав до клітьового стволу та вивівши його повністю з ладу але як водиться, цей інцидент був швиденько «замнутий» керівництвом ДГХП «Полімінерал» та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим, керівництвом ДГХП «Полімінерал» та іншими особами причетними до цієї історії була поставлена ще одна «крапка» в ліквідації рудника №2 ДГХП «Полімінерал».
Як не було би дивно але ми все-таки стаємо свідками дивної історії, ті ж люди, які ратували і обґрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію - а фактично за ліквідацію рудника (цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідпрацьовані запаси сировини).
Мокра консервація стала можливою ще й тому, що в ній були зацікавлені всі інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші... Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам , які стали монополістами на українському ринку (а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2 млн. тн в рік ).
Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей, видно вони також в «долі»… Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього:
- підприємство повністю припинило основну діяльність;
- фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;
- скоротилися робочі місця в 3 рази
- практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с. Кавсько вартістю біля 30 млн. ще твердих радянських рублів);
Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :
Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.
Знищена інфраструктура підприємства, як транспортна так і енергетична.
Знищена унікальна дослідно-промислова установка в с. Кавсько, іт.д
Фактично знищена ділова репутація ДГХП «Полімінерал» і його привабливість для приватизації.
вівторок, 29 вересня 2009 р.
Документ на який не реагують правоохоронні органи
Розглянуто Колегією Рахункової палати
25.01.2008
Економія на екології - ризики
нових надзвичайних ситуацій
До середини 90-х років ХХ століття на Львівщині активно працювали Роздільський, Подорожненський і Яворівський сірчані кар'єри, а також Немирівській рудник підземної виплавки сірки та Стебницькі калійні шахти. З 1993 року, внаслідок обвального падіння ціни на сірку, рудники стали нерентабельними. Скоротився, а з часом і зовсім припинився видобуток калійних солей. Підприємства, як такі, перестали існувати, однак припинення їх функціонування породило масу проблем: кар'єри, що осипаються, карстові провали, понівечені гірничими роботами землі, порушену екологічну рівновагу. Нарешті, майже десять років потому, у 2003 - 2004 роках Кабінетом Міністрів України були затверджені проекти ліквідації зазначених об'єктів.
Фахівцями Рахункової палати було проведено аудит ефективності використання коштів державного бюджету, які виділялися у 2006 - 2007 роках на реструктуризацію та ліквідацію об'єктів підприємств гірничої хімії у Львівській області і здійснення невідкладних природоохоронних заходів. Аудит проводився у зоні діяльності Роздільського і Яворівського ДГХП "Сірка", ДГП "Подорожненський рудник" та Стебницького ДГХП "Полімінерал".
Результати аудиту свідчать, що проблеми, які залишили по собі фактично неіснуючі підприємства, не тільки не вирішуються, а й поглиблюються.
За висновками Колегії Рахункової палати, Мінпромполітики та Мінприроди у 2005-2007 роках, всупереч вимогам чинного законодавства, профінансували видатки на реструктуризацію та ліквідацію підприємств гірничої хімії і природоохоронні заходи у зоні їх діяльності на території Львівської області в сумі 50 мільйонів гривень за відсутності відповідної державної цільової програми, яка б визначала джерела фінансування, державного замовника та виконавців, відібраних на конкурсних засадах. Як наслідок, мета, на яку виділялись кошти державного бюджету, не досягнута.
Міністерством промислової політики не було визначено джерел фінансування затверджених у 2003-2004 роках проектів з реструктуризації та ліквідації об'єктів підприємств гірничої хімії у Львівській області. Це призвело до невиконання проектних обсягів робіт у встановлені терміни, у першу чергу, через мізерне залучення інших джерел, в яких питома вага участі місцевих бюджетів Львівської області становила лише 2 відсотки. Незважаючи на невідкладність природоохоронних заходів, на початок IV кварталу 2007 року рівень фінансування становив лише 38 відсотків, відповідно, рівень виконання проектів удвічі менший, ніж заплановані показники.
Недостатнє фінансування спричиняє зрив термінів виконання робіт, подорожчання проектів ліквідації гірничо-хімічних підприємств, а отже - додаткове навантаження на державний бюджет, неефективне використання його ресурсів.
Внаслідок неналежного контролю з боку Мінпромполітики і Мінприроди, гірничо-хімічними підприємствами Львівської області та Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Львівській області при використанні коштів державного бюджету допущено порушення вимог законодавства та неефективне управління коштами у загальній сумі 37 мільйонів гривень або понад 65 відсотків від загального обсягу використаних коштів.
Невизначеність і недостатність джерел фінансування робіт, передбачених проектами, зумовлює порушення календарного графіка їх виконання, невирішення та загострення екологічних і соціально-економічних проблем, причиною яких є ліквідація підприємств гірничої хімії. Створені при цьому ризики можуть мати надзвичайні і непрогнозовані наслідки.
Так, в зоні діяльності Роздільського ДГХП "Сірка", через відставання будівництва каналу до р. Дністер, затримується скидання води, внаслідок чого можливе затоплення місцевості, у тому числі і ємності із забрудненими водами, з подальшим ризиком їх потрапляння у Дністер. 16 тисяч тон небезпечних відходів (гудронів), які залишились на території цього підприємства, забруднюють стоками одне з озер майбутньої рекреаційної зони та створюють умови для їх обвалу в озеро.
Відставання робіт з рекультивації територій рудників підземної виплавки сірки в зоні діяльності Яворівського ДГХП "Сірка" призводить до забруднення поверхневих і підземних вод, погіршення якості води в озері, показники вмісту сірководню у глибинних водах колишнього кар'єру, а тепер озера, у 4-9 тисяч разів перевищують гранично допустиму концентрацію.
В зоні діяльності Подорожненського рудника повільне заповнення кар'єрної виїмки водою створює умови для великомасштабних зсувів. Проте будівництво водозабору, який мав би швидкими темпами заповнювати кар'єр, припинено.
На Стебницькому ДГХП "Полімінерал" через затоплення дренажними водами знаходиться на межі екологічної катастрофи рудник № 2. Руйнування стін камер шахти може спричинити провал земної поверхні. Розвиток карстоутворень призвів до просідання земної поверхні у кварталі індивідуальної житлової забудови у м. Стебнику та створює загрозу руйнування автодороги Дрогобич-Трускавець і розташованих поруч комунікацій.
По Роздільському і Яворівському ДГХП "Сірка" не проведено відселення із зсувонебезпечних і карстопровальних зон мешканців 46 будинків, у тому числі 20 аварійних. При цьому у будинку, збудованому для вказаних цілей у м. Новояворівську за рахунок державних централізованих капітальних вкладень, лише 18 квартир надано таким особам, а решта - 14 квартир, вартістю 1,1 мільйона гривень, надано громадянам, які до цієї категорії не відносяться.
Про результати проведеного аудиту поінформовано Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України. Висновок Колегії Рахункової палати надіслано для відповідного реагування Міністерству промислової політики України, Міністерству охорони навколишнього природного середовища України та Львівській облдержадміністрації.
середа, 2 вересня 2009 р.
Ситуація що створилася навколо Стебницького ДГХП «Полімінерал», як це не парадоксально звучить водночас і проста і складна
Ситуація що створилася навколо Стебницького ДГХП «Полімінерал», як це не парадоксально звучить водночас і проста і складна. А чому саме так ?
Проста бо ні в якому разі не можна було приймати концепцію «мокрої» консервації рудника №2 підприємства, бо така консервація цілком не придатна для соляних ( в тому числі і калійних ) копалень, тим більше у випадках коли в копальню попадає вода із поверхні. Світова та й вітчизняна практика не знає таких методів консервації. Бо така «консервація» це насправді ліквідація соляної шахти. Так наприклад ліквідовується відпрацьована копальня в Калуші - вона заповнюється спеціально підготовленими насиченими соляними розсолами із хвостосховища, і навіть тут, при постійному моніторингу процесу затоплення як з поверхні так і з копальні є прояви карстових провалів…
У випадку Стебника термін « мокрої» консервації придумав Львівський ВАТ «Гірхімпром» ( сьогодні практично приватне підприємство) який хоч і завжди був ген проектувальником Стебника, ніколи не мав в своєму складі науковців калійщиків ( бо основна спеціалізація його була пов’язана із сіркою і ще донедавна він називався ВНДІ «Сірка»), а тому всі технічні завдання отримував від ВНДІ Галургії (м.Ленінград) та його філії в Калуші. В умовах незалежної України, коли фактично були розірвані науково-технічні зв’язки із Росією, у нас не лишилося достатнього наукового потенціалу в галузі добування та виробництва калійних добрив. В цих умовах «Гірхімпром» пролобіював прийняття рішення про « мокру» консервацію рудника №2 в Стебнику. Чому саме таке рішення – відповідь дуже проста – банальне проїдання бюджетних коштів. Адже було цілком очевидно що рудник буде ліквідовано, але згідно чинного законодавства ліквідувати копальню в якій ще не відроблені запаси корисних копалин забороняється ( в руднику є що достатньо запасів руди , тільки відкритих 8 млн тн) – тому й придумали «мокру» консервацію. Хоча сьогодні керівники «Гірхімпрму» вже відкрито говорять про ліквідацію рудника і вимагають що раз більше грошей із бюджету.
Складність же ситуації з рудником полягала саме в марудній повсякденній роботі із проведення процесу сухої консервації та виконання природоохоронних робіт ( які до речі фінансувалися із бюджету ще з радянських часів, бо ще з01.01.88р підприємство було зупинено на реконструкцію). Проект перехоплення води поступаючої в копальні ,її відкачка в хвостосховище та подальшу утилізацію в відпрацьовані газові родовища поблизу с.Кавсько Стрийського району пройшли всі експертизи ( в тому числі і міжнародні) і успішно реалізовувалися за винятком закачки в с.Кавсько (хоча самі скважини глубиною 1800м та трубопровід довжиною 26 км було споруджено і здано в експлуатацію). Суха консервація рудника давала можливість зберегти запаси руди для потенційного інвестора ( вітчизняного чи закордонного ) і контролювати процеси карстоутворення. Ще раз наголошу що потенційні інвестори які приходили на підприємство( а це потужні калійні фірми з Італії та Північної Америки) повністю схвалювали роботи із сухої консервації.
Цілком очевидно що умовах що склалися в Україні, багатьом людям які мали відношення до проблем Стебника було вигідніше не мати головної болі із проведенням відповідальних робіт по сухій консервації і т.д. Значно вигідніше топити копальню, яка до речі на сьогодні і топиться то сама ( на сьогодні десь приблизно на 70 – 75 %, точних відомостей нема , бо цей процес є фактично некерований). При цьому отримуючи значні кошти із бюджету задоволені всі причетні до цього процесу – ДГХП «Полімінерал», ВАТ «Гірхімпром», Мінпромполітики і т.д. А от навколишнє середовище ( і населення і природа) навряд чи з цього задоволене – карстові прояви стають щораз частішими та загрозливішими, так недалеко і до техногенного землетрусу…
Що ж робити в ситуації що склалася на сьогодні ? Як мінімізувати екологічні та соціально-екологічні наслідки? На мою думку є тільки один вихід - створення на базі «Полімінералу» нового високорентабельного виробництва калійних добрив, яке би взяло на себе вирішення всіх цих проблем. Так роблять в цілому світі. Так було вирішено, після всебічних аналізів, ще в 1988р.
Для цього потрібне негайне втручання держави на цілком іншому якісному рівні, бо сьогодні фактично та ж держава фінансує потенційну техногенну катастрофу, наслідки якої сама й буде ліквідовувати. Що ж це значить– а це значить створення незалежної комісії, із залученням іноземних фахівців, для проведення експертизи згаданого проекту «мокрої» консервації і цільового використання грошей які були виділені на його реалізацію. За результатами роботи комісії прийняття відповідного зваженого рішення про подальшу долю «Полімінералу». При необхідності виробництва калійних добрив державі , проводити реконструкцію за кошт бюджету, в іншому разі віддати іноземному інвестору.
P.S. Сьогодні вже ніби йде процес приватизації, та з причин про які можна тільки здогадуватися він дивно затягується… Не вигідний комусь, ой як не вигідний іноземний інвестор , він же не буде мовчати про все що побачить, а можливо не побачить на підприємстві, так як наприклад 26км трубопроводу до с. Касько та поглинаючих скважин в ньому, які банально за безцінь продали…
З повагою З.Варивода
Підписатися на:
Дописи (Atom)