Віктор Ющенко проводить нараду з питань мінімізації негативного впливу на довкілля та життєдіяльність людини підприємств хімічної і видобувної промисловості
http://www.president.gov.ua/news/16509.html
Президент України Віктор Ющенко у Калуші (Івано-Франківська область) проводить нараду з питань мінімізації негативного впливу на довкілля та життєдіяльність людини підприємств хімічної і видобувної промисловості.
Як наголосив Президент, місцем проведення наради Калуш є не випадково, адже місто кожної миті може перетворитися на зону техногенно-екологічного лиха. У Калуші неналежний рівень екологічної безпеки виробництва на «Калійному заводі» став джерелом серйозної небезпеки для людей і природного середовища.
Останні 10 років підприємство практично не працювало і в зоні його діяльності накопичився великий обсяг природоохоронних проблем. «Сьогодні вкрай необхідно знайти ефективну відповідь і не допустити техногенної загрози для довкілля і життя мільйонів українців. Хотів би відмітити, що у зонах можливого хімічного зараження мешкає понад 10 млн. людей», – сказав Президент.
Довідково: ДП «Калійний завод», утворений на базі заводу калійних добрив ВАТ «Оріана», було введено в експлуатацію в 1967 році. До 1996 року завод працював рентабельно. Через незадовільне технічне переозброєння заводу, дефіцит обігових коштів, спричинений переходом до бартеру, випуск мінеральних добрив зменшився з 132,6 тис. т у 1995 р. до 20,9 тис. т у 1999 році. У жовтні 2001 р. було зупинено випуск калімагнезії галургійним методом. Екологічно небезпечні об’єкти – 3 рудники («Калуш», «Голинь», «Ново-Голинь»), Домбровський кар’єр, 2 відвали засолених ґрунтів, шлаконакопичувач і 2 хвостосховища (комплекси споруд для зберігання або захоронення радіоактивних, токсичних та інших відходів збагачення корисних копалини).Основні загрози: небезпека інтенсивного просідання земної поверхні, на якій розташовано понад 1300 житлових будинків у Калуші, селах Хотінь, Кропивник, Сівка-Калуська, Голинь, а також 23 промислові споруди.
Причинами такої ситуації Глава держави назвав брак розсудливості і відповідальності, продемонстрований як керівництвом заводу, так і органами влади та місцевого самоврядування. Небезпеку для жителів Калуша і навколишніх сіл становлять практично всі об’єкти колишнього виробництва. Так, підкреслив Президент, якщо не витримає гребля хвостосховища, яка вже не відповідає нормам безпеки, відходи хімвиробництва, «в яких можна знайти практично всю таблицю Менделєєва», потраплять до Дністра.
«Це несе в собі загрозу екологічної катастрофи загальноєвропейського масштабу», – вважає Віктор Ющенко. Він додав, що «справжньою міною уповільненої дії став полігон токсичних відходів». На полігоні зберігається близько 12 тис. тонн гексахлорбензолу, третина усіх токсичних відходів України. За оцінкою Глави держави, недостатнє фінансування ДП «Калійний завод» не сприяє проведенню природоохоронних робіт, адекватних рівневі загрози.
Президент підкреслив, що згадані проблеми не були і не є жодною таємницею для Кабінету Міністрів – стан справ на калійному заводі розглядався на засіданнях Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки.
«Я розцінюю цю ситуацію як вирок і галузевій, і урядовій політиці, коли десятки років ніхто належної адекватної продуманої реакції не робив на ці виклики», – сказав Віктор Ющенко.
Президент застеріг проти того, щоб не повторити ситуацію з повінню 2008 року, коли довелося витрачати у десятки разів більше коштів на усунення наслідків трагедії, аніж на її запобігання через фінансування національних екологічних програм.
Глава держави повідомив, що ситуацію на підприємстві планується розглянути на засіданні Ради національної безпеки і оборони України у середу, 3 лютого. «Стоїть ясне питання, яке я хотів би через рішення РНБО провести, – як повернути господарську активність на цей об’єкт, що треба зробити із статусом підприємства, щоб воно стало привабливим для підприємств національних чи міжнародних, які займаються подібним виробництвом. Паралельно нам треба зробити невідкладні кроки, щоб не допустити погіршення екологічної ситуації», – сказав Президент. Він повідомив, що звернеться до уряду стосовно виділення коштів із резервного фонду для вирішення екологічної ситуації на підприємстві. «Я хотів би запропонувати через рішення РНБО провести питання забезпечення відповідного фінансування даних робіт на 2010 рік», – сказав Віктор Ющенко.
Глава держави також звернув увагу на соціальний аспект цієї ситуації, на який має звернути увагу центральна та місцева влада. «Нам треба знайти відповідь щодо статусу цієї території», – сказав Віктор Ющенко.
Президент висловив розуміння позиції громади, яка 17 січня 2010 року на місцевому референдумі висловилися за оголошення регіону зоною надзвичайної екологічної ситуації. На запитання у бюлетені «Чи вважаєте Ви, що територія міста Калуша є зоною надзвичайної екологічної ситуації?» ствердно відповіли 30 тисяч 436 жителів міста або 97,27%.
«Нам треба консолідувати зусилля, починаючи від РНБО, уряду, і зробити миттєву реакцію на ці речі», – закликав Глава держави.
Віктор Ющенко повідомив також про намір звернутися до міжнародних інституцій щодо надання гуманітарної та технічної допомоги для подолання цих викликів.
У своєму виступі Президент констатував, що на превеликий жаль, катастрофічна ситуація складається не лише в Калуші. Наприклад, на ДП «Горлівський хімічний завод» накопичено понад 325 тис. тонн небезпечних відходів хімічного виробництва. Будь-яка зупинка аміачного агрегату найбільшого в країні заводу з виробництва мінеральних добрив «Стирол» може призвести до викиду в повітря отруйних речовин. Складна ситуація на Роздільському та Яворівському державних гірничо-хімічних підприємствах «Сірка» та Стебницькому державному гірничо-хімічному підприємстві «Полімінерал», що на Львівщині.
Внаслідок тривалого видобутку сірчаної руди виникли не прогнозовані техногенні явища, пов’язані з розвитком зсувних процесів. Це загрожує екологічною катастрофою жителям кількох сіл Львівщини та басейну річок Сян і Вісла. Колишні уранові шахти перетворили міста Жовті Води і Дніпродзержинськ на справжній радіоактивний смітник. Значні обсяги відходів уранового виробництва накопичені на Придніпровському хімічному заводі у Павлограді. Перелік об’єктів, небезпечних для здоров’я і навіть життя, можна продовжувати ще довго, з жалем констатував Президент.
На його переконання, «проблема полягає в тому, що держава практично усунулася від вирішення названих екологічних проблем». «Це я вважаю неприпустимим. Ситуація надзвичайно тривожна...Ми знаходимося на межі екологічної катастрофи», – попередив Віктор Ющенко.
У нараді беруть участь представники уряду та РНБО України, керівники центральних, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, науковці та експерти.
Пресс служба Президента України
середа, 3 лютого 2010 р.
Завдяки Калушу маємо хоч якусь реакцію на бездіяння...
В.Ющенко обратится за международной помощью для предотвращения техногенной аварии на Западной Украине.
http://censor.net.ua/go/viewTopic--id--375960--reads--no--rowstart--0
02.02.2010,
Киев 17:34:24
Президент Украины Виктор Ющенко обратится к международным учреждениям за гуманитарной и технической помощью для предотвращения техногенной аварии на Калийном заводе в Калуше Ивано-Франковской области. Об этом он сообщил сегодня на совещании в г.Калуше, население которого 17 января 2010г. на местном референдуме высказалось за объявление региона зоной чрезвычайной экологической ситуации, передает пресс-служба президента.
Основная угроза от бывшего химического производства заключается в интенсивном проседании земли на территории, где расположены более 1300 жилых домов и 23 промышленных сооружения. Из-за устаревшей плотины остается опасность ее прорыва, что может привести к попаданию отходов химпроизводства в Днестр. "Это несет в себе угрозу экологической катастрофы общеевропейского масштаба", - считает В.Ющенко. По его словам, "настоящей миной замедленного действия стал полигон токсичных отходов". Здесь хранится около 12 тыс. т ядовитого вещества - гексахлорбензола, треть всех токсичных отходов Украины.
Ситуацию на предприятии планируется рассмотреть на заседании Совета национальной безопасности и обороны Украины 3 февраля 2010г. Президент констатировал, что катастрофическая ситуация складывается не только в Калуше. На Горловском химическом заводе в Донецкой области накоплено более 325 тыс т опасных отходов. Любая остановка аммиачного агрегата крупнейшего в стране завода по производству минеральных удобрений "Стирол", также расположенного в Горловке, может привести к выбросу ядовитых веществ. Сложная ситуация на Роздольском и Яворивском государственных горно-химических предприятиях "Сера" и Стебницком государственном горно-химическом предприятии "Полиминерал" во Львовской области. Бывшие урановые шахты превратили города Желтые Воды и Днепродзержинск в настоящий радиоактивный мусорник. Значительные объемы отходов уранового производства накоплены на Приднепровском химическом заводе в Павлограде. "В зонах возможного химического заражения живут более 10 млн человек", - подчеркнул президент Украины.
http://censor.net.ua/go/viewTopic--id--375960--reads--no--rowstart--0
02.02.2010,
Киев 17:34:24
Президент Украины Виктор Ющенко обратится к международным учреждениям за гуманитарной и технической помощью для предотвращения техногенной аварии на Калийном заводе в Калуше Ивано-Франковской области. Об этом он сообщил сегодня на совещании в г.Калуше, население которого 17 января 2010г. на местном референдуме высказалось за объявление региона зоной чрезвычайной экологической ситуации, передает пресс-служба президента.
Основная угроза от бывшего химического производства заключается в интенсивном проседании земли на территории, где расположены более 1300 жилых домов и 23 промышленных сооружения. Из-за устаревшей плотины остается опасность ее прорыва, что может привести к попаданию отходов химпроизводства в Днестр. "Это несет в себе угрозу экологической катастрофы общеевропейского масштаба", - считает В.Ющенко. По его словам, "настоящей миной замедленного действия стал полигон токсичных отходов". Здесь хранится около 12 тыс. т ядовитого вещества - гексахлорбензола, треть всех токсичных отходов Украины.
Ситуацию на предприятии планируется рассмотреть на заседании Совета национальной безопасности и обороны Украины 3 февраля 2010г. Президент констатировал, что катастрофическая ситуация складывается не только в Калуше. На Горловском химическом заводе в Донецкой области накоплено более 325 тыс т опасных отходов. Любая остановка аммиачного агрегата крупнейшего в стране завода по производству минеральных удобрений "Стирол", также расположенного в Горловке, может привести к выбросу ядовитых веществ. Сложная ситуация на Роздольском и Яворивском государственных горно-химических предприятиях "Сера" и Стебницком государственном горно-химическом предприятии "Полиминерал" во Львовской области. Бывшие урановые шахты превратили города Желтые Воды и Днепродзержинск в настоящий радиоактивный мусорник. Значительные объемы отходов уранового производства накоплены на Приднепровском химическом заводе в Павлограде. "В зонах возможного химического заражения живут более 10 млн человек", - подчеркнул президент Украины.
вівторок, 2 лютого 2010 р.
Ситуація в Калуші загрожує 10 мільйонам українців
Понеділок, 01 лютого 2010, 17:54
Версія для друкуКоментарі24
В Івано-Франківській області існує загроза хімічного зараження, яке може торкнутися понад 10 мільйонів українців.
Так, у вівторок президент Віктор Ющенко відправиться з робочою поїздкою до Калуша Івано-Франківської області, повідомила його прес-секретар Ірина Ванникова.
У місті діє держпідприємство "Калійний завод" ВАТ "Оріана", що перебуває у сфері Фонду держмайна.
У межах діяльності цього підприємства розташовані три відпрацьовані рудники, Домбровський кар'єр, два відвали засолених ґрунтів та інші екологічно небезпечні об'єкти.
"Унаслідок неефективного господарювання навколо солевідвалів відбувається поступове засолення підземних вод", - повідомила Ванникова.
"Оскільки дамби відповідних сховищ нестійкі, існує загроза їхнього прориву і потрапляння забруднених вод у річку Дністер", - наголосила прес-секретар.
Ванникова додала, що в зонах можливого хімічного зараження мешкає понад 10 мільйонів людей (близько 22% населення України).
Прес-секретар повідомила, що в рамках робочої поїздки президент проведе нараду з приводу невідкладних заходів щодо недопущення екологічної катастрофи.
"Ці питання також будуть розглянуті на засіданні РНБО 3 лютого", - додала вона.
"Українська правда"
Версія для друкуКоментарі24
В Івано-Франківській області існує загроза хімічного зараження, яке може торкнутися понад 10 мільйонів українців.
Так, у вівторок президент Віктор Ющенко відправиться з робочою поїздкою до Калуша Івано-Франківської області, повідомила його прес-секретар Ірина Ванникова.
У місті діє держпідприємство "Калійний завод" ВАТ "Оріана", що перебуває у сфері Фонду держмайна.
У межах діяльності цього підприємства розташовані три відпрацьовані рудники, Домбровський кар'єр, два відвали засолених ґрунтів та інші екологічно небезпечні об'єкти.
"Унаслідок неефективного господарювання навколо солевідвалів відбувається поступове засолення підземних вод", - повідомила Ванникова.
"Оскільки дамби відповідних сховищ нестійкі, існує загроза їхнього прориву і потрапляння забруднених вод у річку Дністер", - наголосила прес-секретар.
Ванникова додала, що в зонах можливого хімічного зараження мешкає понад 10 мільйонів людей (близько 22% населення України).
Прес-секретар повідомила, що в рамках робочої поїздки президент проведе нараду з приводу невідкладних заходів щодо недопущення екологічної катастрофи.
"Ці питання також будуть розглянуті на засіданні РНБО 3 лютого", - додала вона.
"Українська правда"
середа, 20 січня 2010 р.
Щодо проблематики затоплення шахт у м.. Калуш і що ми маємо
97,27% калушан висловились на референдумі за оголошення Калуша зоною надзвичайної екологічної ситуації
http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/18/212627
18 січня 2010 р., 09:46
Учора, 17 січня, у місті Калуші на Івано-Франківщині одночасно з президентськими виборами відбувся місцевий консультативний референдум, на який було винесене таке питання: «Чи вважаєте Ви, що територія міста Калуша є зоною надзвичайної екологічної ситуації?». «Так» відповіли 30 436 калушан або 97,27%. Про це 18 січня власкору ЗІКу повідомили у Калуській міській раді.
До списку виборців на місцевий референдум було внесено 53 898 калушан. Бюлетені отримали 31 289 осіб, стільки ж – взяли участь у референдумі. Проти надання території Калуша статусу зони надзвичайної екологічної ситуації висловились 748 мешканців міста. Визнано недійсними 99 бюлетенів.
Як зазначають у Калуській міській раді, місцевий консультативний референдум щодо надання місту Калушу статусу території надзвичайної екологічної ситуації призначений у зв’язку з тим, що «екологічні проблеми міста хіміків тривалий час не вирішуються».
Міський голова Ігор Насалик «на сьомому небі» від результатів референдуму, – кажуть калушани. Він сподівається, що «нарешті на екологічні проблеми Калуша центральна влада зверне увагу». Ігор Насалик сподівається на Указ Президента України з цього приводу і на те, що у держбюджеті-2010 окремим рядком буде визначено фінансування на вирішення нагальних екологічних проблем міста Калуша.
У міськраді стверджують, що результати референдуму «повинні стати останнім аргументом достукатися до держави, оскільки чисельні звернення у минулому році до чинного Президента, уряду, парламенту та РНБО результату не дали».
Довідка ЗІКу.
17 листопада 2009 року сесія Калуської міської ради прийняла рішення про проведення цього референдуму.
25 грудня 2009 року Калуський міський голова Ігор Насалик прийняв розпорядження № 370 «Про склад дільничних комісій з проведення консультативного референдуму», згідно якого утворено 29 дільничних виборчих комісій, 2 з яких – спеціальні (у лікарнях).
Рішення про проведення референдуму було погоджено з Територіальною виборчою дільницею номер 86, що працювала у місті Калуші. Усі ДВК по референдуму працювали незалежно від ДВК по виборах Президента України, мали свої окремі скриньки.
Проблема №1 у місті Калуші – надзвичайна екологічна ситуація на території діяльності ДП «Калійний завод», що ускладнилася після липневої повені 23-27 липня 2008 року. Можливий прорив дамби «спричинить екологічну катастрофу з непередбачуваними наслідками»
Екологічна проблема №2 Калуша – просідання земної поверхні над шахтними виробітками, на яких стоять сотні житлових будинків (відселенню підлягають десятки калушан, – ЗІК.).
По-третє, на території ТОВ «Оріана-Галев» розташоване єдине у Європі сховище токсичних відходів. На полігоні токсичних відходів утилізовано понад 11 тис. тонн речовини першого класу небезпеки гексахлорбензолу.
Інформація надана - zik.com.ua
http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/18/212627
18 січня 2010 р., 09:46
Учора, 17 січня, у місті Калуші на Івано-Франківщині одночасно з президентськими виборами відбувся місцевий консультативний референдум, на який було винесене таке питання: «Чи вважаєте Ви, що територія міста Калуша є зоною надзвичайної екологічної ситуації?». «Так» відповіли 30 436 калушан або 97,27%. Про це 18 січня власкору ЗІКу повідомили у Калуській міській раді.
До списку виборців на місцевий референдум було внесено 53 898 калушан. Бюлетені отримали 31 289 осіб, стільки ж – взяли участь у референдумі. Проти надання території Калуша статусу зони надзвичайної екологічної ситуації висловились 748 мешканців міста. Визнано недійсними 99 бюлетенів.
Як зазначають у Калуській міській раді, місцевий консультативний референдум щодо надання місту Калушу статусу території надзвичайної екологічної ситуації призначений у зв’язку з тим, що «екологічні проблеми міста хіміків тривалий час не вирішуються».
Міський голова Ігор Насалик «на сьомому небі» від результатів референдуму, – кажуть калушани. Він сподівається, що «нарешті на екологічні проблеми Калуша центральна влада зверне увагу». Ігор Насалик сподівається на Указ Президента України з цього приводу і на те, що у держбюджеті-2010 окремим рядком буде визначено фінансування на вирішення нагальних екологічних проблем міста Калуша.
У міськраді стверджують, що результати референдуму «повинні стати останнім аргументом достукатися до держави, оскільки чисельні звернення у минулому році до чинного Президента, уряду, парламенту та РНБО результату не дали».
Довідка ЗІКу.
17 листопада 2009 року сесія Калуської міської ради прийняла рішення про проведення цього референдуму.
25 грудня 2009 року Калуський міський голова Ігор Насалик прийняв розпорядження № 370 «Про склад дільничних комісій з проведення консультативного референдуму», згідно якого утворено 29 дільничних виборчих комісій, 2 з яких – спеціальні (у лікарнях).
Рішення про проведення референдуму було погоджено з Територіальною виборчою дільницею номер 86, що працювала у місті Калуші. Усі ДВК по референдуму працювали незалежно від ДВК по виборах Президента України, мали свої окремі скриньки.
Проблема №1 у місті Калуші – надзвичайна екологічна ситуація на території діяльності ДП «Калійний завод», що ускладнилася після липневої повені 23-27 липня 2008 року. Можливий прорив дамби «спричинить екологічну катастрофу з непередбачуваними наслідками»
Екологічна проблема №2 Калуша – просідання земної поверхні над шахтними виробітками, на яких стоять сотні житлових будинків (відселенню підлягають десятки калушан, – ЗІК.).
По-третє, на території ТОВ «Оріана-Галев» розташоване єдине у Європі сховище токсичних відходів. На полігоні токсичних відходів утилізовано понад 11 тис. тонн речовини першого класу небезпеки гексахлорбензолу.
Інформація надана - zik.com.ua
понеділок, 28 грудня 2009 р.
Газета "ДЕНЬ"
http://www.day.kiev.ua/289672/
СУСПIЛЬСТВО
ЗАТОПЛЕНЕ БАГАТСТВО
Наталія ГОРБАНЬ
Нещодавно у Стебнику, де є єдиний в Україні калієвий рудник, трапився черговий провал ѓрунту над соляним рудником №2. Цього разу під землю в порожнини соляної шахти через карст пішла річка Вижниця. І хоча інтенсивний водопритік в соляну шахту вдалось оперативно ліквідувати, не виключено, що в найближчому майбутньому подібна аварія може повторитись. За словами вчених, це може розмити соляні цілики, на яких тримається поверхня над шахтою, і тоді в Стебнику та околицях почнуться провали, руйнування та можливо, землетрус. Через це Україна може втратити ділянку автомагістралі Львів-Трускавець, що проходить за 50 метрів від сьогоднішнього провалу, ділянки лінії електропередач та водогону, що знаходяться неподалік, а також і останній життєздатний на сьогодні рудник калійної солі та мінеральні води курорту Трускавець.
ЧОМУ РУДНИК ЗАТОПЛЮЄТЬСЯ
Наразі єдиний рудник, готовий до видобутку калію в Україні, — це Стебницький. Однак руду тут вже ніхто не видобуває. Користі для країни він теж не приносить: калійні добрива, які, власне, і виробляють з калійних руд, Україна вже не перший рік закуповує за кордоном. Та в Стебнику так було не завжди. Видобуток калійних руд тут розпочали більше ніж 150 років тому. У післявоєнні роки побудували і рудник №2, проектна потужність якого сягала 3 млн. т. на рік. Рідкі відходи збагачувальної фабрики — концентровані розсоли із вмістом флотореагентів, що використовували для збагачування, зливали в хвостосховище.
Однак тоді вирішенням екологічних проблем ніхто не переймався. Тому і поводились відповідно — всі тверді відходи складували, рідкі зливали в хвостосховище. А над тим, що до безкінечності зливати просто не буде куди, не замислювалися. Момент істини настав у 1983 році, коли прорвало дамбу хвостосховища. У Дністер тоді вилилося близько п’яти мільйонів кубічних метрів розсолів. Ріка була засолена аж до впадання в лиман. Ця катастрофа завдала колосальних втрат економіці Радянського Союзу. Після цього випадку про поводження із відходами в Стебнику врешті замислились. Обсяг виробництва був зменшений, а в 1988 році було прийнято рішення закрити збагачувальну фабрику на реконструкцію: флотаційне збагачення руди, при якому утворювалась велика кількість відходів, мали замінити іншим методом. Та справа до цього так і не дійшла.
На руднику №2, починаючи з жовтня 1978 року, у видобувних камерах почався притік води. Її необхідно було відкачувати, бо в іншому випадку вона могла б розчинити цілики, які підтримували конструкцію рудника, наче стіни багатоповерховий будинок. У 2002 році відкачування води припинили.
«Якщо в шахту хоча б трохи капає вода, вона розчиняє її стінки, а тріщина більшає. Це означає, що кількість води, яка прибуватиме, збільшуватиметься, і потрібно більше коштів на її відкачування. У Стебнику вели суху консервацію 15 років. Усе, що потрапляло в шахту, відкачували та скидали в хвостосховище, а далі частково це потрапляло в Дністер. Щоб раз і назавжди вирішити проблему, ми запропонували мокру консервацію. Тих грошей, які тратили стільки років на суху консервацію, вистачило б, щоби законсервувати її назавжди, — розповідає голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук Іван Зозуля. — Розсоли, якими б заповнялися порожнини, насичені, у них не буде розчинятися сіль, а отже, вони не розчинять цілики в руднику».
Щодо калійних солей, яких на руднику №2, за оцінками фахівців, близько 500 млн. тонн, їх буде видобувати в майбутньому і з затопленого рудника. І хоча проекту, який розробив інститут, дали зелене світло ще в 2002 році, проблему це не вирішило.
«У проекті йдеться про те, що треба брати розсоли з хвостосховища і качати їх в рудник №2. Але для цього потрібно побудувати систему для їх перекачування. З необхідної суми коштів нам дали тільки чверть. На них ми збудували насосну станцію. Натомість, природа не чекає. І за цей час ѓрунтові води вже затопили два горизонти. Вода, що тече в рудник, — ненасичена, тож вона розмиває солі, й утворюється карст, провали. За останні два роки утворився карст, а грошей, щоби його засипати, нема. Тож карст розширюється, і зараз він став значно більший. Два роки тому для його засипання знадобилося б 300 тис. грн., а тепер на ліквідацію — 10 млн. грн.», — каже голова правління Іван Зозуля.
ТЕХНОЛОГІЇ ІСНУЮТЬ — ПОТРІБНІ КОШТИ
На думку кандидата технічних наук, що понад 30 років присвятив роботі на Стебницькому «Полімінералі», Зиновія Вариводи, небезпека, яка сьогодні нависла над рудниками Стебника та мінеральними водами Трускавця, що знаходиться неподалік, з’явилася з вини вчених, які не врахували або не хотіли враховувати чимало чинників.
«Такого поняття, як мокра консервація соляного рудника, у світі взагалі не існує. Те, що робиться сьогодні, — не що інше, як його ліквідація та трата державних коштів. У світі цю пробему вирішують тим, що перехоплюють і відкачують розсоли, що потрапляють у рудник. Подібна проблема була у відомій соляній шахті Вєлічкі, що неподалік Кракова. У Польщі придбали установку, що опріснює відкачану воду, а довкілля не забруднюється. Така установка обійшлася в понад чотири мільйони доларів. Однак затрати на таку установку себе виправдовують — адже суха консервація дає можливість зберегти родовище! Окрім того, якби в Стебнику придбали таку установку, вони могла б працювати і на хвостосховищі для переробки розсолів. Мокра консервація руйнує рудник, що і маємо сьогодні: унікальний випадок у світовій історії калійного виробництва, коли свідомо нищиться рудник та ще й за кошти власної держави!» — наголошує Зиновій Варивода.
На думку завідувача кафедри хімії і технології неорганічних речовин НУ «Львівська політехніка» Віктора Яворського, затоплення рудника є величезною помилкою: окрім знищення сотні тисяч тонн унікальних запасів калійних руд, це призведе ще й до екологічної катастрофи — розсоли, що зараз планують закачувати в шахту, неминуче з’єднаються з водоносними горизонтами і засолять гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Державний науково-дослідний інститут галургії (м.Калуш) і Національний університет «Львівска політехніка» розробили нові енергоощадні технології переробки руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних калійних добрив, хлориду калію, сульфіту магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скеровувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.
Однак, щоб технологія запрацювала, потрібно вкласти чималі кошти. Разом з тим, держава чомусь не надто поспішає рятувати власну калійну промисловість. Навіть якщо до Стебника прийде інвестор, найімовірніше він працюватиме лише на життєздатному руднику №1, і навряд чи візьметься вирішувати всі ті екологічні негаразди, які накопичились у Стебнику протягом останніх півтора століття. А щоб не допустити техногенної катастрофи у Стебнику, між вченими із різними точками зору має розпочатися відкрита дискусія.
№233, середа, 23 грудня 2009
http://www.day.kiev.ua/289672/
СУСПIЛЬСТВО
ЗАТОПЛЕНЕ БАГАТСТВО
Наталія ГОРБАНЬ
Нещодавно у Стебнику, де є єдиний в Україні калієвий рудник, трапився черговий провал ѓрунту над соляним рудником №2. Цього разу під землю в порожнини соляної шахти через карст пішла річка Вижниця. І хоча інтенсивний водопритік в соляну шахту вдалось оперативно ліквідувати, не виключено, що в найближчому майбутньому подібна аварія може повторитись. За словами вчених, це може розмити соляні цілики, на яких тримається поверхня над шахтою, і тоді в Стебнику та околицях почнуться провали, руйнування та можливо, землетрус. Через це Україна може втратити ділянку автомагістралі Львів-Трускавець, що проходить за 50 метрів від сьогоднішнього провалу, ділянки лінії електропередач та водогону, що знаходяться неподалік, а також і останній життєздатний на сьогодні рудник калійної солі та мінеральні води курорту Трускавець.
ЧОМУ РУДНИК ЗАТОПЛЮЄТЬСЯ
Наразі єдиний рудник, готовий до видобутку калію в Україні, — це Стебницький. Однак руду тут вже ніхто не видобуває. Користі для країни він теж не приносить: калійні добрива, які, власне, і виробляють з калійних руд, Україна вже не перший рік закуповує за кордоном. Та в Стебнику так було не завжди. Видобуток калійних руд тут розпочали більше ніж 150 років тому. У післявоєнні роки побудували і рудник №2, проектна потужність якого сягала 3 млн. т. на рік. Рідкі відходи збагачувальної фабрики — концентровані розсоли із вмістом флотореагентів, що використовували для збагачування, зливали в хвостосховище.
Однак тоді вирішенням екологічних проблем ніхто не переймався. Тому і поводились відповідно — всі тверді відходи складували, рідкі зливали в хвостосховище. А над тим, що до безкінечності зливати просто не буде куди, не замислювалися. Момент істини настав у 1983 році, коли прорвало дамбу хвостосховища. У Дністер тоді вилилося близько п’яти мільйонів кубічних метрів розсолів. Ріка була засолена аж до впадання в лиман. Ця катастрофа завдала колосальних втрат економіці Радянського Союзу. Після цього випадку про поводження із відходами в Стебнику врешті замислились. Обсяг виробництва був зменшений, а в 1988 році було прийнято рішення закрити збагачувальну фабрику на реконструкцію: флотаційне збагачення руди, при якому утворювалась велика кількість відходів, мали замінити іншим методом. Та справа до цього так і не дійшла.
На руднику №2, починаючи з жовтня 1978 року, у видобувних камерах почався притік води. Її необхідно було відкачувати, бо в іншому випадку вона могла б розчинити цілики, які підтримували конструкцію рудника, наче стіни багатоповерховий будинок. У 2002 році відкачування води припинили.
«Якщо в шахту хоча б трохи капає вода, вона розчиняє її стінки, а тріщина більшає. Це означає, що кількість води, яка прибуватиме, збільшуватиметься, і потрібно більше коштів на її відкачування. У Стебнику вели суху консервацію 15 років. Усе, що потрапляло в шахту, відкачували та скидали в хвостосховище, а далі частково це потрапляло в Дністер. Щоб раз і назавжди вирішити проблему, ми запропонували мокру консервацію. Тих грошей, які тратили стільки років на суху консервацію, вистачило б, щоби законсервувати її назавжди, — розповідає голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук Іван Зозуля. — Розсоли, якими б заповнялися порожнини, насичені, у них не буде розчинятися сіль, а отже, вони не розчинять цілики в руднику».
Щодо калійних солей, яких на руднику №2, за оцінками фахівців, близько 500 млн. тонн, їх буде видобувати в майбутньому і з затопленого рудника. І хоча проекту, який розробив інститут, дали зелене світло ще в 2002 році, проблему це не вирішило.
«У проекті йдеться про те, що треба брати розсоли з хвостосховища і качати їх в рудник №2. Але для цього потрібно побудувати систему для їх перекачування. З необхідної суми коштів нам дали тільки чверть. На них ми збудували насосну станцію. Натомість, природа не чекає. І за цей час ѓрунтові води вже затопили два горизонти. Вода, що тече в рудник, — ненасичена, тож вона розмиває солі, й утворюється карст, провали. За останні два роки утворився карст, а грошей, щоби його засипати, нема. Тож карст розширюється, і зараз він став значно більший. Два роки тому для його засипання знадобилося б 300 тис. грн., а тепер на ліквідацію — 10 млн. грн.», — каже голова правління Іван Зозуля.
ТЕХНОЛОГІЇ ІСНУЮТЬ — ПОТРІБНІ КОШТИ
На думку кандидата технічних наук, що понад 30 років присвятив роботі на Стебницькому «Полімінералі», Зиновія Вариводи, небезпека, яка сьогодні нависла над рудниками Стебника та мінеральними водами Трускавця, що знаходиться неподалік, з’явилася з вини вчених, які не врахували або не хотіли враховувати чимало чинників.
«Такого поняття, як мокра консервація соляного рудника, у світі взагалі не існує. Те, що робиться сьогодні, — не що інше, як його ліквідація та трата державних коштів. У світі цю пробему вирішують тим, що перехоплюють і відкачують розсоли, що потрапляють у рудник. Подібна проблема була у відомій соляній шахті Вєлічкі, що неподалік Кракова. У Польщі придбали установку, що опріснює відкачану воду, а довкілля не забруднюється. Така установка обійшлася в понад чотири мільйони доларів. Однак затрати на таку установку себе виправдовують — адже суха консервація дає можливість зберегти родовище! Окрім того, якби в Стебнику придбали таку установку, вони могла б працювати і на хвостосховищі для переробки розсолів. Мокра консервація руйнує рудник, що і маємо сьогодні: унікальний випадок у світовій історії калійного виробництва, коли свідомо нищиться рудник та ще й за кошти власної держави!» — наголошує Зиновій Варивода.
На думку завідувача кафедри хімії і технології неорганічних речовин НУ «Львівська політехніка» Віктора Яворського, затоплення рудника є величезною помилкою: окрім знищення сотні тисяч тонн унікальних запасів калійних руд, це призведе ще й до екологічної катастрофи — розсоли, що зараз планують закачувати в шахту, неминуче з’єднаються з водоносними горизонтами і засолять гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Державний науково-дослідний інститут галургії (м.Калуш) і Національний університет «Львівска політехніка» розробили нові енергоощадні технології переробки руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних калійних добрив, хлориду калію, сульфіту магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скеровувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.
Однак, щоб технологія запрацювала, потрібно вкласти чималі кошти. Разом з тим, держава чомусь не надто поспішає рятувати власну калійну промисловість. Навіть якщо до Стебника прийде інвестор, найімовірніше він працюватиме лише на життєздатному руднику №1, і навряд чи візьметься вирішувати всі ті екологічні негаразди, які накопичились у Стебнику протягом останніх півтора століття. А щоб не допустити техногенної катастрофи у Стебнику, між вченими із різними точками зору має розпочатися відкрита дискусія.
№233, середа, 23 грудня 2009
середа, 2 грудня 2009 р.
Руками "патріотів" Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації але не зникла привабливість заробляння грошей окремими "патріотами"
З. Варивода: “Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації”
Модератор — 02.12.2009 @ 15:28 — рубрика Влада | 1 коментар
25 листопада над рудником № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” в руслі річки Вижниці утворилося нове провалля. Місце провалля – за метрів 50 від автодороги Львів-Трускавець. Орієнтовні розміри – 100 на 100 метрів, глибина – з триповерховий будинок. Сама річка пішла під землю. Це вже друге подібне провалля у цьому місці. Огляд першого входив у програму нещодавнього візиту Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко.
Однак з невідомих причин вона так і не приїхала у Стебник.
Прокоментувати ситуацію ми попросили Зеновія Васильовича ВАРИВОДУ, який у 1989-2001 роках очолював Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал”.
“НА РУДНИКУ МОЖНА ПОСТАВИТИ ХРЕСТ”
- Зеновію Васильовичу, на Вашу думку, що все-таки трапилося?
- Іде планомірна ліквідація рудника № 2. Але навіть при ліквідації рудника (як, наприклад, подібного у Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу. Зокрема, мова йде про насичення розсолів, які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше. При цьому необхідний моніторинг процесу як з поверхні, так і з-під землі. І це не може вберегти від непередбачуваних випадків. У тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень. В нашому ж випадку рудник топився і топиться безсистемно, і це при наявності водопритоків з поверхні, де станом на 2001 рік вже існував карст об’ємом 500 тисяч кубічних метрів. Фактично – і це підтверджують документи – рудник топиться з кінця 2001 року, коли я покинув підприємство. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році Міністерство промислової політики України з органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів. Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день. Як результат, рудник затоплений до відмітки +106 метрів, тобто до половини другого горизонту. В копальню поступило більш як два мільйони кубічних метрів прісної води з поверхні, утворивши при цьому біля одного мільйона кубічних метрів пустот (!!!). Причому на своєму шляху вода, що поступала, могла, – і це найімовірніший варіант, – ослабити утримуючі цілики верхніх горизонтів, які й так мають невеликий запас стійкості. В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви просідань поверхні. Цілком закономірним є те, що річка Верещиця пішла у рудник. Тільки можна гадати, до чого це призведе. Але очевидне одне: на руднику можна поставити хрест. Дай, Боже, аби не сталося гіршого.
- Хто винен у тому, що сталося?
- Безумовно, у тому, що сталося, винні насамперед проектанти і керівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з державного бюджету, а це 7-10 мільйонів гривень щорічно. Але використовувалися вони, і це очевидно, на виконання другорядних робіт. А насамперед треба було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення. Це ж очевидні речі! Але…
- І знову не будуть зроблені належні висновки?
- Боюся, що так. Зараз із стовідсотковою ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться галас навколо цієї проблеми. Будуть казати, що, мовляв, все це сталося через недостатнє фінансування. Як завжди, спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника. І знову потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які від самого початку знали, що все так і закінчиться.
“ІНОЗЕМНІ СПЕЦІАЛІСТИ СВОГО ЧАСУ ПРОВОДИЛИ ВИВЧЕННЯ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА З ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ”
- Але ж історія загибелі рудника № 2 розпочалася не сьогодні. Невже після аварії 1978 року, а це вже минуло понад тридцять років, не можна знайти оптимального розв’язання цієї проблеми?
- В 1978 році після Бухарестського землетрусу в Румунії на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля тисячі кубічних метрів на добу (приблизно 300 тисяч кубічних метрів на рік). Саме по собі поступлення води у соляну копальню (а калійний рудник також соляна копальня) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше, що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську депресійну лійку. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Радянського Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала у створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляцію їх у підземних ємкостях, так званих зумпфах, і подальшу подачу їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З метою подальшої утилізації цих вод – фактично вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувалися солями, розчиняючи шахтні породи, – було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в селі Кавсько Стрийського району.
- Чи схвалювалися ці всі технічні рішення іноземними спеціалістами, які в різний час побували у Стебнику?
- Безумовно. Іноземні спеціалісти свого часу проводили вивчення “Полімінералу” з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. На початку 90-х років минулого століття в нас були представники італійської компанії “Італкалі” та північноамериканської “ІМС Глобал”.
- Чи дозволяло виконання розроблених заходів убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення?
- Однозначно можу відповісти: так. Після зупинки збагачувальної фабрики “Полімінералу” на реконструкцію з першого січня 1988 року рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи, в тому числі з перехоплення і відкачування води, яка поступала. Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як сто мільйонів тонн до наступної експлуатації. Тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 мільйонів тонн.
- Хто фінансував ці всі роботи?
- Ці роботи фінансувались із державного бюджету спочатку Радянського Союзу, а з 1992 року – України. Причому якщо на початках фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то з середини 90-хроків минулого століття вже було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати бодай мінімально необхідний обсяг робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності. Це становило від 20 до 50 відсотків.
“МОКРА” КОНСЕРВАЦІЯ Є НОНСЕНСОМ І НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ”
- Коли Ви пішли з підприємства, все змінилося?
- Так. З 2002 року ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії приймається злочинне рішення про “мокру” консервацію рудника, а фактично – про його затоплення. Чому можна твердити, що саме під надуманим приводом? А тому що періодичні відключення електроенергії були й до того, зрештою, вони завжди були плановими, і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж, на руднику була передбачена система зумпфів, яка акумулювала води, які поступали в копальню, і мала як мінімум тридобовий запас з об’єму. Та й, зрештою, відкачка води з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів.
- Якщо в теорії так ідеально, то чому ж трапилася біда?
- Справа тут, очевидно, в іншому, а саме в елементарному недбальстві та відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Коротше кажучи, не зауважили, як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило п’ятий і частину четвертого горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея “мокрої” консервації – яко воно вже топиться, то давайте ми узаконимо цей процес, щоби не відповідати. Тобто затопимо – і кінці в воду.
- А що це був за факт з аварією шахтного електровозу?
- О, це цікавий факт, який є свідченням безконтрольності та недбальства. На руднику № 2 сталась аварія шахтного 12-тонного електровозу, який упав до клітьового стволу та вивів його повністю з ладу. Але, як водиться, цей інцидент був швиденько “замкнутий” керівництвом “Полімінералу” та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим керівництво “Полімінералу” та інші особи, причетні до цієї історії, поставили ще одну крапку в ліквідації рудника № 2.
- Чому все-таки від “сухої” консервації перейшли до “мокрої”?
- Як це не дивно, але ми стали свідками фантастичної історії. Ті люди, які ратували за “суху” консервацію й обґрунтовували її необхідність, раптом “прозріли” й проголосували за “мокру” консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника. Цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідпрацьовані запаси сировини. “Мокра” консервація є нонсенсом і не застосовується у світовій практиці, бо при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.
“В РЕЗУЛЬТАТІ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ЗАТОПЛЕННЯ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ”
- Але, мабуть, керівники “Полімінералу” не пішли би на це, якби не було команди згори?
- Абсолютно точно! “Мокра” консервація стала можливою ще й тому, що у ній були зацікавлені всі інстанції, які мали до цього стосунок. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, – здавалось би, поважна установа, до сфери управління якого входив “Полімінерал”, як, до речі, і вся гірнича хімія України, – мало би зробити все від нього залежне, щоб галузь працювала і розвивалась. Але ж ні! Під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської “Сірки”. Через рік після “Полімінералу” припинив свою діяльність калійний завод “Оріана” в Калуші. Чи не дивно це? Кому це вигідно? Відповідь тут до банального проста: російським і білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку. А ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5 – 2 мільйони тонн на рік.
- Але ж є наукові установи, які мали би втрутися в цей процес?
- Про що ви говорите? Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна “поважна” установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут “Гірхімпром”. Установа, яка би мала першою волати про захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи.
- Чому мовчить влада?
- Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей. Видно, вони також в “долі”.
- Які основні висновки можна зробити з того, що Ви сказали?
- Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього, підприємство повністю припинило основну діяльність, фінансування на природоохоронні заходи збільшилося майже в чотири рази, скоротилися робочі місця в три рази, практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства. Чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в селі Кавсько вартістю біля 30 мільйонів ще твердих російських рублів. Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але висновок із цього очевидний. Абсолютно свідомо за рахунок Державного бюджету знищено рудник із запасами калійної руди в сто мільйонів тонн. Погодьтеся, це унікальний випадок у світі! Знищена інфраструктура підприємства – як транспортна, так і енергетична. Знищена унікальна дослідно-промислова установка в селі Кавсько. Фактично знищена ділова репутація Державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” і його привабливість для приватизації.
Анатолій ВЛАСЮК
Ця стаття надрукована з сайту Дрогобицький Портал: http://www.drohobych.com.ua
URL статті: http://www.drohobych.com.ua/2009/12/02/z-varyvoda-faktychno-znyschena-dilova-reputatsiya-polimineralu-ta-joho-pryvablyvist-dlya-pryvatyzatsiji/
Модератор — 02.12.2009 @ 15:28 — рубрика Влада | 1 коментар
25 листопада над рудником № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” в руслі річки Вижниці утворилося нове провалля. Місце провалля – за метрів 50 від автодороги Львів-Трускавець. Орієнтовні розміри – 100 на 100 метрів, глибина – з триповерховий будинок. Сама річка пішла під землю. Це вже друге подібне провалля у цьому місці. Огляд першого входив у програму нещодавнього візиту Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко.
Однак з невідомих причин вона так і не приїхала у Стебник.
Прокоментувати ситуацію ми попросили Зеновія Васильовича ВАРИВОДУ, який у 1989-2001 роках очолював Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал”.
“НА РУДНИКУ МОЖНА ПОСТАВИТИ ХРЕСТ”
- Зеновію Васильовичу, на Вашу думку, що все-таки трапилося?
- Іде планомірна ліквідація рудника № 2. Але навіть при ліквідації рудника (як, наприклад, подібного у Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу. Зокрема, мова йде про насичення розсолів, які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше. При цьому необхідний моніторинг процесу як з поверхні, так і з-під землі. І це не може вберегти від непередбачуваних випадків. У тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень. В нашому ж випадку рудник топився і топиться безсистемно, і це при наявності водопритоків з поверхні, де станом на 2001 рік вже існував карст об’ємом 500 тисяч кубічних метрів. Фактично – і це підтверджують документи – рудник топиться з кінця 2001 року, коли я покинув підприємство. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році Міністерство промислової політики України з органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів. Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день. Як результат, рудник затоплений до відмітки +106 метрів, тобто до половини другого горизонту. В копальню поступило більш як два мільйони кубічних метрів прісної води з поверхні, утворивши при цьому біля одного мільйона кубічних метрів пустот (!!!). Причому на своєму шляху вода, що поступала, могла, – і це найімовірніший варіант, – ослабити утримуючі цілики верхніх горизонтів, які й так мають невеликий запас стійкості. В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви просідань поверхні. Цілком закономірним є те, що річка Верещиця пішла у рудник. Тільки можна гадати, до чого це призведе. Але очевидне одне: на руднику можна поставити хрест. Дай, Боже, аби не сталося гіршого.
- Хто винен у тому, що сталося?
- Безумовно, у тому, що сталося, винні насамперед проектанти і керівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з державного бюджету, а це 7-10 мільйонів гривень щорічно. Але використовувалися вони, і це очевидно, на виконання другорядних робіт. А насамперед треба було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення. Це ж очевидні речі! Але…
- І знову не будуть зроблені належні висновки?
- Боюся, що так. Зараз із стовідсотковою ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться галас навколо цієї проблеми. Будуть казати, що, мовляв, все це сталося через недостатнє фінансування. Як завжди, спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника. І знову потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які від самого початку знали, що все так і закінчиться.
“ІНОЗЕМНІ СПЕЦІАЛІСТИ СВОГО ЧАСУ ПРОВОДИЛИ ВИВЧЕННЯ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА З ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ”
- Але ж історія загибелі рудника № 2 розпочалася не сьогодні. Невже після аварії 1978 року, а це вже минуло понад тридцять років, не можна знайти оптимального розв’язання цієї проблеми?
- В 1978 році після Бухарестського землетрусу в Румунії на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля тисячі кубічних метрів на добу (приблизно 300 тисяч кубічних метрів на рік). Саме по собі поступлення води у соляну копальню (а калійний рудник також соляна копальня) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше, що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську депресійну лійку. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Радянського Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала у створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляцію їх у підземних ємкостях, так званих зумпфах, і подальшу подачу їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З метою подальшої утилізації цих вод – фактично вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувалися солями, розчиняючи шахтні породи, – було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в селі Кавсько Стрийського району.
- Чи схвалювалися ці всі технічні рішення іноземними спеціалістами, які в різний час побували у Стебнику?
- Безумовно. Іноземні спеціалісти свого часу проводили вивчення “Полімінералу” з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. На початку 90-х років минулого століття в нас були представники італійської компанії “Італкалі” та північноамериканської “ІМС Глобал”.
- Чи дозволяло виконання розроблених заходів убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення?
- Однозначно можу відповісти: так. Після зупинки збагачувальної фабрики “Полімінералу” на реконструкцію з першого січня 1988 року рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи, в тому числі з перехоплення і відкачування води, яка поступала. Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як сто мільйонів тонн до наступної експлуатації. Тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 мільйонів тонн.
- Хто фінансував ці всі роботи?
- Ці роботи фінансувались із державного бюджету спочатку Радянського Союзу, а з 1992 року – України. Причому якщо на початках фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то з середини 90-хроків минулого століття вже було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати бодай мінімально необхідний обсяг робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності. Це становило від 20 до 50 відсотків.
“МОКРА” КОНСЕРВАЦІЯ Є НОНСЕНСОМ І НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ”
- Коли Ви пішли з підприємства, все змінилося?
- Так. З 2002 року ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії приймається злочинне рішення про “мокру” консервацію рудника, а фактично – про його затоплення. Чому можна твердити, що саме під надуманим приводом? А тому що періодичні відключення електроенергії були й до того, зрештою, вони завжди були плановими, і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж, на руднику була передбачена система зумпфів, яка акумулювала води, які поступали в копальню, і мала як мінімум тридобовий запас з об’єму. Та й, зрештою, відкачка води з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів.
- Якщо в теорії так ідеально, то чому ж трапилася біда?
- Справа тут, очевидно, в іншому, а саме в елементарному недбальстві та відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Коротше кажучи, не зауважили, як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило п’ятий і частину четвертого горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея “мокрої” консервації – яко воно вже топиться, то давайте ми узаконимо цей процес, щоби не відповідати. Тобто затопимо – і кінці в воду.
- А що це був за факт з аварією шахтного електровозу?
- О, це цікавий факт, який є свідченням безконтрольності та недбальства. На руднику № 2 сталась аварія шахтного 12-тонного електровозу, який упав до клітьового стволу та вивів його повністю з ладу. Але, як водиться, цей інцидент був швиденько “замкнутий” керівництвом “Полімінералу” та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим керівництво “Полімінералу” та інші особи, причетні до цієї історії, поставили ще одну крапку в ліквідації рудника № 2.
- Чому все-таки від “сухої” консервації перейшли до “мокрої”?
- Як це не дивно, але ми стали свідками фантастичної історії. Ті люди, які ратували за “суху” консервацію й обґрунтовували її необхідність, раптом “прозріли” й проголосували за “мокру” консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника. Цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідпрацьовані запаси сировини. “Мокра” консервація є нонсенсом і не застосовується у світовій практиці, бо при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.
“В РЕЗУЛЬТАТІ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ЗАТОПЛЕННЯ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ”
- Але, мабуть, керівники “Полімінералу” не пішли би на це, якби не було команди згори?
- Абсолютно точно! “Мокра” консервація стала можливою ще й тому, що у ній були зацікавлені всі інстанції, які мали до цього стосунок. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, – здавалось би, поважна установа, до сфери управління якого входив “Полімінерал”, як, до речі, і вся гірнича хімія України, – мало би зробити все від нього залежне, щоб галузь працювала і розвивалась. Але ж ні! Під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської “Сірки”. Через рік після “Полімінералу” припинив свою діяльність калійний завод “Оріана” в Калуші. Чи не дивно це? Кому це вигідно? Відповідь тут до банального проста: російським і білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку. А ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5 – 2 мільйони тонн на рік.
- Але ж є наукові установи, які мали би втрутися в цей процес?
- Про що ви говорите? Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна “поважна” установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут “Гірхімпром”. Установа, яка би мала першою волати про захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи.
- Чому мовчить влада?
- Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей. Видно, вони також в “долі”.
- Які основні висновки можна зробити з того, що Ви сказали?
- Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього, підприємство повністю припинило основну діяльність, фінансування на природоохоронні заходи збільшилося майже в чотири рази, скоротилися робочі місця в три рази, практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства. Чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в селі Кавсько вартістю біля 30 мільйонів ще твердих російських рублів. Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але висновок із цього очевидний. Абсолютно свідомо за рахунок Державного бюджету знищено рудник із запасами калійної руди в сто мільйонів тонн. Погодьтеся, це унікальний випадок у світі! Знищена інфраструктура підприємства – як транспортна, так і енергетична. Знищена унікальна дослідно-промислова установка в селі Кавсько. Фактично знищена ділова репутація Державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” і його привабливість для приватизації.
Анатолій ВЛАСЮК
Ця стаття надрукована з сайту Дрогобицький Портал: http://www.drohobych.com.ua
URL статті: http://www.drohobych.com.ua/2009/12/02/z-varyvoda-faktychno-znyschena-dilova-reputatsiya-polimineralu-ta-joho-pryvablyvist-dlya-pryvatyzatsiji/
четвер, 26 листопада 2009 р.
Річка проти "Полімінералу" - хто сильніший
Само по собі «мокра консервація» соляного ( в тому числі калійного» є нонсенсом і в світовій практиці не застосовується, поскільки при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.Цей термін у нашому випалку ( для рудника 2 «Полімінералу») був взятий для простісінького окозамилювання – адже тут є ще біля 100 млн тн запасів руди, а чинне законодавство забороняє ліквідовувати рудники з невідробленими( погашеними) запасами. Але всі прекрасно розуміли про що йдеться із самого початку, а зараз про це говорять уже відкрито...
Але навіть при ліквідації рудника ( як , наприклад подібного в Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу- насичення розсоів які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше.При цьому необхідний моніторінг процесу як з поверхні так і з під землі.І це не може вьерегти від непередбачуваних випадків – в тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень.В нашому ж випадку рудник топився в топиться безсистемно і це при наявності водопритоків із поверхні де станом на 2001 рік вже існував карст обємом 500 тис куб м .Фактично( і це підтверджують документи) рудник топиться із кінця 2001 року. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році,, мінпромполітики із органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів.Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день.Як результат рудник затоплений до відмітки +106м ( до половини 2 горизонту).В копальню поступило більш як 2 млн куб м прісної води з поверхні, УТВОРИВШИ ПРИ ЦЬОМУ БІЛЯ 1 МЛН КУБ М ПУСТОТ. Причому на своєму шляху поступаюча вода могла, і то напевно, ослабити утримуючі цілики верхніх гризонтів, які і так мають невеликиц запас стійкості.В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви прсідань поверхні .ґі цілком закономірним є то що річка Верещиця пішла в рудник, Тільки можна гадати до чого це приведе – але очевидно одне на руднику можна поставити хрест.Дай боже аби не сталося гіршого.
У тому що сталося безумовно винні в першу чергу проектанти і кеівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з держбюджету(7-10 млн грн щорічно) Але використовувлис вони , і це очевидно, на виконання другорядних робіт. В першу ж чергу потрібно було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення... Це ж бо очевидні речі. Але ...
Зараз із 100% ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться навколо цієї проблеми імідж –все це сталося тому що недостатнє фінансування і як завжди спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника І знов потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які з самого початку знали що все це так і скінчиться
Але навіть при ліквідації рудника ( як , наприклад подібного в Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу- насичення розсоів які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше.При цьому необхідний моніторінг процесу як з поверхні так і з під землі.І це не може вьерегти від непередбачуваних випадків – в тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень.В нашому ж випадку рудник топився в топиться безсистемно і це при наявності водопритоків із поверхні де станом на 2001 рік вже існував карст обємом 500 тис куб м .Фактично( і це підтверджують документи) рудник топиться із кінця 2001 року. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році,, мінпромполітики із органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів.Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день.Як результат рудник затоплений до відмітки +106м ( до половини 2 горизонту).В копальню поступило більш як 2 млн куб м прісної води з поверхні, УТВОРИВШИ ПРИ ЦЬОМУ БІЛЯ 1 МЛН КУБ М ПУСТОТ. Причому на своєму шляху поступаюча вода могла, і то напевно, ослабити утримуючі цілики верхніх гризонтів, які і так мають невеликиц запас стійкості.В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви прсідань поверхні .ґі цілком закономірним є то що річка Верещиця пішла в рудник, Тільки можна гадати до чого це приведе – але очевидно одне на руднику можна поставити хрест.Дай боже аби не сталося гіршого.
У тому що сталося безумовно винні в першу чергу проектанти і кеівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з держбюджету(7-10 млн грн щорічно) Але використовувлис вони , і це очевидно, на виконання другорядних робіт. В першу ж чергу потрібно було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення... Це ж бо очевидні речі. Але ...
Зараз із 100% ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться навколо цієї проблеми імідж –все це сталося тому що недостатнє фінансування і як завжди спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника І знов потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які з самого початку знали що все це так і скінчиться
Підписатися на:
Дописи (Atom)