Останнім часом практично по всіх інформаційних каналах прокотилася потужна хвиля публікацій про загрозу техногенної катастрофи на руднику №2 державного гірничо-хімічного підприємства «Полімінерал» в м. Стебник Львівської області, - на цю тему проводяться численні засідання різноманітних комісій, як державних так і громадських, тощо. Чи ж насправді нам загрожує така катастрофа? Чи це страшна казка видумана журналістами чи сувора реальність?
Як відомо водопритоки на руднику №2 цього підприємства появились в 1978 р після Бухарестського землетрусу. Сама по собі поява будь якої води, прісної чи солоної – з підземних джерел чи з поверхні, є для будь якої копальні аномальним явищем бо може привести до її загибелі. Для соляних же копалень ( в тому числі і калійних) вона є ще страшнішою бо вода, розчиняючи калійні чи соляні пласти приводить до утворення підземних пустот (карстів) що в кінці кінців може привести до обрушення поверхні над цими пустотами, а це в свою чергу може викликати навіть техногенний землетрус. У світі, з початку розробки калійних родовищ - а це середина позаминулого століття, налічується близько 80 затоплених рудників. Причому, як правило, затоплення проходило доволі швидко, і в більшості випадків ставалося раптово. Одні з них затоплювалися на протязі кількох днів, як наприклад, рудник франко- конголезької компанії «Компані де потас де Конго» , який пропрацював тільки кілька років – тут в 1977р водопритоки на протязі трьох днів зросли із 17 до 10 000 м3/год. Подібна аварія сталася в Росії на руднику №3 компанії «Уралкалій» в 1986 р неподалік м. Березники. За кілька тижнів невеликий струмочок перетворився в потужний потік, а через кілька місяців на місці прориву води утворилось озеро глибиною 100 м. Через 9 років, тепер вже на руднику №2 компанії «Сильвініт» яка працює на тому ж родовищі, в результаті 5-бального землетрусу на протязі кількох секунд на площі 950 м на 750 м утворився провал глибиною більш як 4 м. Від масштабної катастрофи м. Солікамськ, яке розташоване над виробітками цього рудника, врятував щасливий випадок – з вище лежачих пластів опустився 20-метровий шар пластичної глини який «запечатав» водоносний горизонт, не дозволивши воді проникнути в рудник. В січні 2006 р на руднику№1 того ж «Уралкалія» стала поступати вода, притік якої за 10 днів досяг 1200м3/год і рудник прийшлося закрити. Збитки від цієї аварії, яка привела до втрати копальні , обрушенню земної поверхні (що в свою чергу пошкодило 29 високоповерхових житлових будинків, шкіл, міську інфраструктуру та знищило майже1 км залізниці, ТЕЦ) становлять близько 800 млн. дол. США. А через часткову втрату родовища держава , як компенсацію за втрачені запаси руди що залишилися в копальні може вимагати у компанії 25 млрд. дол. США.
Також драматичними виявилися наслідки затоплення калійного рудника в м. Ранненбург ( пригород Ганновера, Німеччина).Тут за дві неділі в копальню поступило 7 млн. м3 води, просідання поверхні досягало 25 см в день. Прийшлося навіть евакуювати частину жителів міста.
Здавалося б після таких драматичних подій потрібно назавжди відмовитись від розвитку калійної промисловості. Але ж ні, ті ж німці (а вони між іншим засновники калійної промисловості) вважають що калій треба добувати всюди де він є. До речі так і роблять в цілому світі - будують все нові і нові калійні копальні. Так, наприклад, в Білорусі в травні цього року здано в експлуатацію новий калійний рудник, будується ще один і проектуються чергові ще два. В Росії проектуються і будуються нові рудники як на старих так і нових родовищах. І навіть в Туркменістані білоруси проектують калійний комплекс. При цьому риск виникнення аварій, як стверджують фахівці, завжди є практично виправданий. Так, наприклад, загальна вартість закриття аварійної копальні в Бішофферод ( Німеччина) складає 120 млн. євро. Але ж ця копальня в минулому столітті дала економіці країни 7 млрд євро. Тому в цілому світі існує практика - якщо водопритоки в шахті є порівняльно невеликими треба робити все щоб копальню зберегти, затрати на утилізацію води завжди окупляться. Адже будівництво нової копальні, за підрахунками канадських спеціалістів складає 1000 дол. США за 1тн видобутої руди (тобто середній рудник потужністю 1 млн. тон руди в рік коштуватиме 1млрд дол. США). Таким чином дбайливий господар цінує те що має. Ось наприклад в Канаді на руднику К-1 і К-2 компанії «Мозаїк» (до її складу, після злиття з іншими компаніями, входить відома ІМС Глобал ) існує водоприток порядка 2000 м3 на добу і нічого, копальня функціонує і дає продукцію. Тільки одного разу за весь час її роботи, в січні 2007р, коли притоки різко зросли до 10 000м3 на добу постало питання про її закриття - та після стабілізації притоків на попередньому рівні питання відпало самим по собі.
Що ж діється в Стебнику? На руднику №2, як вже було сказано, в 1978 р. почався водопритік, який згодом стабілізувався на рівні до 1000 м3 на добу. Тоді ж, при участі всіх провідних спеціалістів країни, був розроблений відповідний проект по перехопленню та відкачки цих потоків в існуюче на підприємстві хвостосховище. Згодом для ліквідації цього хвостосховища та утилізації поступаючих розсолів була побудована дослідно-промислова установка поблизу с. Кавсько Стрийського району у відпрацьованих газових горизонтах (на периферії знаменитих підземних газових сховищ ) із розсолопроводом довжиною 26 км та поглинаючими скважинами глубиною 1800м. Крім дослідно- промислової установки, яка була здана в експлуатацію, та не введена в дію через інспіровані різними політичними партіями протести населення (це було на початку буремних 90-их років минулого століття), система перехоплення поступаючих в копальню води успішно функціонувала до 2001 р. При цьому треба зауважити що потенційні інвестори що в ті роки проявляли прискіпливий інтерес до підприємства не вбачали в таких водопритоках ніякої загрози для рудника і повністю схвалювали всі роботи які в цьому напрямку велися на підприємстві - а це надзвичайно авторитетні компанії в галузі видобутку калійних добрив – італійська «Італкалі» і вже згадувана північноамериканська ІМС Глобал. Щорічні затрати на виконання цих робіт та підтримку природоохоронного комплексу підприємства в цілому, виділялися із Держбюджету і становили 2 – 3 млн. грн.
І ось раптом, в січні 2002 р. під абсолютно надуманим приводом про відключення електроенергії для підприємства (надуманим тому, що відключення електроенергії було непостійним, а лише кілька раз і тільки по 6 годин на добу, що аж ніяк не могло привести до аварійного затоплення копальні, бо відкачка води не велася цілодобово а тільки по кілька годин на добу, після накопичення її в спеціально збудованих під землею так званих зумпфах, які мали зберігати як мінімум трьохдобовий запас водопритоків ) неймовірно швидко приймається рішення Мінпромполітики про так звану «мокру консервацію» цього рудника. Такими ж блискавичними темпами розробляються проекти, проводяться «експертизи», приймаються відповідні рішення і народжується «Комплексний проект консервації рудника №2 …» розроблений Львівським інститутом «Гірхімпроект» та прийнятий до реалізації в 2004 р. Реалізація проекту фінансується, ясна річ із Держбюджету, і вже щорічно по 7- 10 млн. грн. Постає логічне питання – чим же був гірший менш затратний проект сухої консервації, який вже реалізувався на підприємстві (схвалений між іншим іноземними фахівцями) та забезпечував консервацію розкритих рудником запасів для використання в кращі часи потенційними інвесторами чи державою, - від нового «проекту», який фактично ставив хрест на руднику № 2 з його запасами калійної руди – бо ніхто ще в світовій практиці не реанімував некеровано затоплений соляний ( калійний) рудник. Відповідь напрошується тут аж до банальності проста. Комусь це було вигідно, або «в потрібному місці в потрібний час» збіглися інтереси різних інституцій, які в якійсь мірі мали відношення до цієї проблеми. В результаті – «Полімінерал» припинив виробництво калійних добрив і бездумно топить рудник ( який фактично затоплюється сам) списуючи всі негаразди на проект і стихію, проектний інститут « проектує» і «веде» авторський нагляд, забезпечуючи собі існування, Мінпромполітики не має головної болі із виробництвом та забезпеченням вітчизняного сільського господарства калійними добривами ( виробництва ж бо немає ), конкуренти – білоруські та російські калійні виробники потирають руки –конкуренції на українськім ринку немає ( а потреба України 1,5 млн. тон калійних добрив щорічно ), можна диктувати ціни ( ціна на основне добриво – хлористий калій за 7 років зросла в 50 раз – до 1000 дол США за тн) і т.д. При цьому всьому всі вітчизняні «учасники проекту» комфортно себе почувають за рахунок бюджетних грошей на реалізацію «Комплексної програми консервації рудника №2 …» ( із передбачених 103 млн. грн. за 5 років виділено 38 млн грн., - погодьтесь що в нашій державі не кожен проект може похвалитися таким відсотком фінансування ). І ніхто , зауважте, ще не сказав – а чи дали якийсь ефект вже використані немалі кошти ( хоча є висновки колегії Рахункової палати від 25.01.09 р. про їх нецільове використання ). Як ніхто не говорить сьогодні про те що цей проект був від початку авантюрою і неминуче мав привести до прогнозованого фіналу – загибелі рудника із підготовленими до видобутку запасами руди. Втім ситуація, яка зараз тут спостерігається, є насправді небезпечною - підземні виробітки заповнюються без жодного контролю, що може привести та й вже приводить до масових карстопроявів, просідань поверхні і т.д. Тому з великим ступенем ймовірності можна сказати, що при подальшій «реалізації» такого «проекту» більшу чи меншу техногенну катастрофу ми напевне отримаємо. Тобто страшну казку про можливість техногенної катастрофи, в кращих традиціях радянських часів успішно перетворюють в реальність. Звідси й зрозуміла інформаційна масована атака в ЗМІ, - треба готувати громадську думку до гіршого, і себе, любих, ініціаторів авантюри підстрахувати. Чого варта істерична заява в одній із газет проектного інституту «Гірхімпром» про його програш в тендері на екологічний моніторинг об’єктів гірничої хімії в регіоні ( в тому числі і «Полімінералу») на користь спеціалістам Львівської політехніки. А як же – весь цей час ми проектували, ми й самі себе моніторили… А тут раптом хтось незалежний так промоніторить, що мало не здасться…
Та є ще одна, не менш серйозна причина такої інформаційної навали. Це намагання відлякнути потенційних професійних інвесторів. Адже підприємство підлягає приватизації в цьому році. Вже проведена інвентаризація майна, проводиться оцінка цілісного майнового комплексу ( хоча ці процедури не заважають підприємству продавати за безцінь майно. яке до цього ж таки майнового комплексу входить). Цілком очевидно що з приходом серйозного інвестора ( а такі є, і вже заявили про себе в процесі проведеного Фондом держмайна України вивчення попиту) буде проаналізована вся попередня діяльність підприємства і очевидно комусь таки прийдеться відповісти за всю пагубність прийнятих технічних рішень…
P.S. В цьому році «Полімінерал» отримає із стабілізаційного ( ! ) фонду ще 2 млн. грн. на реалізацію цього ж проекту… це додатково до 6 млн. вже передбачених бюджетом. Процес продовжується, панове…
З.В.Варивода
чл.-кор. АГН України, к.т.н.
Немає коментарів:
Дописати коментар