Ситуація що створилася навколо Стебницького ДГХП «Полімінерал», як це не парадоксально звучить водночас і проста і складна

Ситуація що створилася навколо Стебницького ДГХП «Полімінерал», як це не парадоксально звучить водночас і  проста і складна. А чому саме так ?

Проста бо ні в якому разі не можна було приймати концепцію «мокрої» консервації рудника №2 підприємства, бо така консервація цілком не придатна для соляних ( в тому числі і калійних ) копалень, тим більше у випадках коли в копальню попадає вода із поверхні. Світова та й вітчизняна практика не знає таких методів консервації. Бо така «консервація» це насправді ліквідація соляної шахти. Так наприклад ліквідовується відпрацьована копальня в Калуші  - вона заповнюється спеціально підготовленими насиченими соляними розсолами із хвостосховища, і навіть тут, при постійному моніторингу процесу затоплення як з поверхні так і з копальні є прояви карстових провалів…

У випадку Стебника термін « мокрої» консервації придумав Львівський ВАТ «Гірхімпром» ( сьогодні практично приватне підприємство) який хоч і завжди був ген проектувальником Стебника, ніколи не мав в своєму складі науковців калійщиків ( бо основна спеціалізація його була пов’язана із сіркою і ще донедавна він називався ВНДІ «Сірка»), а тому всі технічні завдання отримував від ВНДІ Галургії (м.Ленінград) та його  філії в Калуші. В умовах незалежної України, коли фактично були розірвані науково-технічні зв’язки із Росією, у нас не лишилося достатнього наукового потенціалу в галузі добування та виробництва калійних добрив. В цих умовах «Гірхімпром» пролобіював прийняття рішення про « мокру» консервацію рудника №2 в Стебнику. Чому саме таке рішення – відповідь дуже проста – банальне проїдання бюджетних коштів. Адже було цілком очевидно що рудник буде ліквідовано, але згідно чинного законодавства ліквідувати копальню в якій ще не відроблені запаси корисних копалин забороняється ( в руднику є що достатньо запасів руди , тільки відкритих 8 млн тн) – тому й придумали «мокру» консервацію. Хоча сьогодні керівники «Гірхімпрму» вже відкрито говорять про ліквідацію рудника і вимагають що раз більше грошей із бюджету.

Складність же ситуації з рудником полягала саме в марудній повсякденній роботі із проведення процесу сухої консервації та виконання природоохоронних робіт ( які до речі фінансувалися із бюджету ще з радянських часів, бо ще з01.01.88р підприємство було зупинено на реконструкцію). Проект перехоплення води поступаючої в копальні ,її відкачка в хвостосховище та подальшу утилізацію в відпрацьовані газові родовища поблизу с.Кавсько Стрийського району пройшли всі експертизи ( в тому числі і міжнародні) і успішно реалізовувалися за винятком закачки в с.Кавсько (хоча самі скважини глубиною 1800м та трубопровід довжиною 26 км було споруджено і здано в експлуатацію). Суха консервація рудника давала можливість зберегти запаси руди для потенційного інвестора ( вітчизняного чи закордонного ) і контролювати процеси карстоутворення. Ще раз наголошу що потенційні інвестори які приходили на підприємство( а це потужні калійні фірми з Італії та Північної Америки) повністю схвалювали роботи із сухої консервації.

Цілком очевидно що умовах що склалися в Україні,  багатьом людям які мали відношення до проблем Стебника   було вигідніше не мати головної болі із проведенням відповідальних робіт по сухій консервації і т.д.   Значно вигідніше топити копальню, яка до речі на сьогодні і топиться то сама ( на сьогодні десь приблизно на 70 – 75 %, точних відомостей нема , бо цей процес є фактично некерований). При цьому отримуючи значні кошти із бюджету задоволені всі причетні до цього процесу – ДГХП «Полімінерал», ВАТ «Гірхімпром», Мінпромполітики і т.д. А от навколишнє середовище ( і населення і природа) навряд чи з цього задоволене – карстові прояви стають щораз частішими та загрозливішими, так недалеко і до техногенного землетрусу…

Що ж робити в ситуації що склалася на сьогодні ?  Як мінімізувати екологічні та соціально-екологічні наслідки? На мою думку є тільки один вихід - створення на базі «Полімінералу» нового високорентабельного виробництва калійних добрив, яке би взяло на себе вирішення всіх цих проблем. Так роблять в цілому світі. Так було вирішено, після всебічних аналізів, ще в 1988р.

Для цього потрібне негайне втручання держави на цілком іншому якісному рівні, бо сьогодні фактично та ж держава фінансує потенційну техногенну катастрофу, наслідки якої сама й буде ліквідовувати. Що ж це значить– а це значить створення незалежної комісії, із залученням іноземних фахівців, для проведення експертизи згаданого проекту «мокрої» консервації  і цільового використання грошей які були  виділені на його реалізацію. За результатами роботи комісії прийняття відповідного зваженого рішення про подальшу долю «Полімінералу». При необхідності виробництва калійних добрив державі , проводити реконструкцію за кошт бюджету, в іншому разі віддати іноземному інвестору.

P.S. Сьогодні вже ніби йде процес приватизації, та з причин про які можна тільки здогадуватися він дивно затягується… Не вигідний комусь, ой як не вигідний іноземний інвестор , він же не буде мовчати про все що побачить, а можливо не побачить на підприємстві, так як наприклад 26км трубопроводу до с. Касько та поглинаючих скважин в ньому, які банально за безцінь продали…

З повагою З.Варивода