А ПРАВДА ПО СВІТУ НЕ ХОДИТ ОДНА...

Пропоную до Вашої уваги статтю, яка була надіслана до газети «Дзеркало тижня» але так і не була в ній опублікована.

Виходить так, що газета «Дзеркало тижня» має вибіркову позицію щодо проблематики калійної промисловості в Україні і захищає та публікує лише одну думку, незважаючи, що до неї окрім чл.-кор. Академії гірничих наук України, кандидат технічних наук З.В.Вариводи зверталися знані українські науковці як

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”, керівник секції хімії та хімічної технології Західного Наукового Центру НАН і МОН України

п. Яворський В.Т.

Доцент, В.о. директора Державного науково-дослідного інституту галургії, кандидат технічних наук,

п. Костів І.Ю.

Доктор технічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника

п. Хабер М.В.

Доктор технічних наук, професор кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”

п. Перекупко Т.В.

ЧИ ВІДРОДИТЬСЯ КАЛІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ В УКРАЇНІ?

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії і технології неорганічних речовин Національного університету “Львівська політехніка”, керівник секції хімії та хімічної технології Західного Наукового

Центру НАН і МОН України Яворський В.Т.

В.о. директора Державного науково-дослідного

інституту галургії, кандидат технічних наук, доцент Костів І.Ю.

Доктор технічних наук, професор Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника Хабер М.В.

Доктор технічних наук, професор кафедри

хімії і технології неорганічних речовин Національного університету

“Львівська політехніка” Перекупко Т.В.

Прочитавши в газеті «Дзеркало тижня» №35 за 16 вересня 2006 р. статтю А.Гайдина та І.Зозулі, не можемо погодитись з деякими думками авторів, висловленими в статті, оскільки вважаємо, що вони є не лише хибними, але й такими, що вводять в оману громадськість.

Україна володіє потужним, одним з найбільших у світі Прикарпатським родовищем полімінеральних калійних руд, які, на відміну від родовищ Росії і Білорусі, містять сульфатні калійно-магнієві солі. Потужність розвіданих родовищ прикарпатських руд становить понад 7 млрд. т, у перспективі – понад 15 млрд. т, що cвідчить про можливість повного забезпечення України на багато років власною сировиною для виробництва калійних добрив.

Дійсно, як справедливо зазначено в опублікованій статті, калій – незамінний елемент для розвитку і життєдіяльності живих організмів, оскільки забезпечує ріст і розвиток мяких тканин, нормальне функціонування всіх систем й органів (мозку, печінки, нирок, залоз внутрішньої секреції, мязів, судин тощо). Він регулює водно-сольовий режим, вуглеводневий і жировий обмін, нормалізує артеріальний тиск. Калій, що вноситься в ґрунти у складі мінеральних добрив, відіграє вирішальну роль у збільшенні врожайності сільськогосподарських культур і покращанні їх якості, сприяючи обміну речовин, регулюючи водний режим рослин і забезпечуючи їх стійкість проти хвороб, посухи і заморозків, що особливо важливо, беручи до уваги кліматичні катаклізми останніх років. Сказане можна проілюструвати такими цифрами. Внесення 1 т К2О забезпечує приріст урожаю цукрового буряка на 40-50, а картоплі – на 40-60 т, при цьому вміст цукру в зібраному врожаї буряків збільшується на 6-7, а крохмалю в картоплі – на 5-5,5 т. Саме калій блокує надходження в рослини радіоактивного цезію, яким забруднені величезні площі родючих земель України після аварії на ЧАЕС.

Автори статті не підкреслили або спеціально не хотіли цього зробити, що лише перероблення калійно-магнієвих руд сульфатного типу дає можливість одержувати безхлоридні сульфатні калійно-магнієві добрива. Як відомо, внесення хлориду калію, який у статті пропонується купувати в Білорусі “за виручені продажем путівок кошти”, згубно діє на так звані хлорофобні сільськогосподарські культури (льон, гречку, просо, виноград, ранню картоплю, помідори, парникові овочі тощо), якість та врожайність яких значно погіршуються під дією хлор-іона. Сульфатні калійно-магнієві добрива, окрім калію, одночасно містять магній, що позитивно впливає на процеси фотосинтезу та утворення вуглеводнів, і сірку, яка входить до складу рослинних білків, ферментів, вітамінів, ефірних олій, відіграє важливу роль у окисно-відновних процесах. Тому альтернативи застосуванню саме таких добрив не існує.

З кожним роком разом з урожаєм сільськогосподарських рослин з ґрунтів виноситься обмінний калій. Урожай лише зернових культур, який становив у 2006 р. близько 35 млн. т, виніс із ґрунту 2,1 млн. т поживних речовин, у тому числі 665 тис. т калію. До цього слід додати винесення калію з урожаєм соняшника (3,27 млн. т), який особливо виснажує ґрунт на цей елемент. На сьогодні це зменшення лише приблизно на 10% компенсується внесенням калійних добрив, що створило сталий дебаланс калію в ґрунтах України, призвело до різкого виснаження і деградації ґрунтів та падіння врожайності. Якщо не буде виправлено ситуацію, то в найближчі роки в Україні виникне продовольча проблема, що загрожуватиме національній безпеці і незалежності нашої держави. Для порівняння можна навести світові обсяги внесення калійних добрив (кг К2О на 1 гектар): у Західній Європі – 107; Японії – 200; країнах Балтії – 116.

Навіть якщо наша держава віднайде необхідні кошти, підтримуючи при цьому економіку інших країн, і буде закуповувати необхідний обсяг калійних добрив, який становить 1,2-1,5 млн. т діючої речовини (К2О), то за найобережнішими розрахунками необхідно щорічно витрачати понад 1,4 млрд. грн.

Нічого не сказано в статті і про те, що унікальність прикарпатських калійних руд полягає в тому, що до їх складу входять понад 16 калійних і некалійних мінералів, що якраз і дає змогу в процесі їх комплексного перероблення одержувати широку гамму численних супутніх товарних продуктів: харчову і технічну кухонну сіль, магнію сульфат, бішофіт, металічний магній, магнію оксид (магнезію), каустичну соду, газоподібний хлор тощо. Щоб імпортувати усі ці продукти, потрібні величезні кошти, яких Україна не має і, напевне, не буде мати внаслідок перетворення калійних рудників у курортну зону. Необхідно зауважити також, що курортний бізнес надто далекий від потреб промисловості і сільського господарства і ніколи його прибутки не витрачались на розвиток виробництва. Крім того, Карпати і Прикарпаття мають інші величезні необмежені можливості для розвитку туризму та місць для відпочинку, які на сьогодні мало використовуються.

Звичайно, строкатість хімічного і мінерального складу, наявність поряд з легкорозчинними мінералами важко- або й взагалі нерозчинних, високий вміст глинистих домішок у прикарпатських рудах зумовили великі труднощі їх промислового перероблення. Кінець калійного виробництва спричинив не прорив дамби хвостосховища Стебницького калійного заводу, як стверджують шановні А.Гайдин і І.Зозуля, а недосконалість технологій, розроблених колишнім Всесоюзним науково-дослідним інститутом галургії (ВНИИГ, м.Ленінград). Перераховані особливості прикарпатських руд цілком не були враховані в цих технологіях, що зумовило низький витяг корисних компонентів, дуже низьку якість одержаних продуктів, багатостадійність і надзвичайно високу енергоємність виробництва. Саме це призвело до зупинки спочатку флотаційної технології на Стебницькому підприємстві ( у 1987 році), а потім – і галургійної технології в Калуші.

Проте на цих підприємствах залишилася потужна інфраструктура: величезні залізобетонні корпуси фабрик, підїзні автомобільні дороги і залізничні колії, висококваліфіковані інженерні і робітничі кадри. Калійний рудник у Стебнику (до речі, збудований ще за часів Польщі) успішно функціонує досі. Домбровський карєр у Калуші має ще величезні запаси калійної руди і відновлення його експлуатації потребує на порядок менших витрат, ніж завершення будівництва шахти Пійло, розпочатого ще в 1979 р. (93,7 млн. грн. проти 700 млн. грн.). Крім того, собівартість руди, видобутої карєрним способом, набагато нижча, ніж шахтним, хоча в країнах, де дійсно піклуються про незалежність у забезпеченні калійними добривами, наприклад, у Німеччині, руду видобувають з глибини до 1400 м, при цьому виробляючи близько 3,4 млн. т калію на рік.

А.Гайдин і І.Зозуля пропонують залити Домбровський карєр у Калуші і рудник №2 у Стебнику (попередньо обваливши його) виробничими розсолами, перетворивши у солені озера, привабливі для туристів. Дійсно, ці розсоли корисні для здоровя і в них уже зараз купаються деякі місцеві мешканці, серед яких і один з нас, авторів. Але утворені солені озера неминуче зєднаються з водоносним горизонтом і будуть засолювати підземні природні води. Обсяг цих розсолів щорічно лише в Домбровському карєрі поповнюється на 1,2 млн. м3 унаслідок переважання атмосферних опадів над сонячним випаровуванням. Цей надлишок буде проникати в ґрунтові води і засолюватиме гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Це буде тяжким наслідком зупинки калійного виробництва, але далеко не єдиним і не найтяжчим. Головним є те, що запаси унікальних калійних руд, це величезне народне багатство, буде втрачено назавжди, адже затоплені виробки вже не підлягають відновленню.

Шановні автори надрукованої статті, не будучи фахівцями калійної галузі, не знають і тому навіть не згадують про те, що протягом останніх десятиріч колективами Державного науково-дослідного інституту галургії (м.Калуш) і Національного університету «Львівська політехніка» (кафедра хімії і технології неорганічних речовин) розроблено і запатентовано нові сучасні енергоощадні технології перероблення руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних безхлоридних калійних добрив, хлориду калію, сульфату магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скерувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, де вона матиме високий попит.

У 2003 р. силами ДНДІ галургії та кафедри ХТНР “Львівської політехніки” була розроблена ґрунтовна Державна програма розвитку калійної промисловості України, яка розглядалася на засіданні Західного Наукового Центру АН України, була підтримана і схвалена. До речі, цю програму в той час підтримував і один із авторів надрукованої статті п. І.Зозуля. На жаль, у вищих державних урядовців ця програма досі не дістала розумної і необхідної підтримки, а генеральний директор ВАТ “Гірхімпром” (м.Львів) п. І.Зозуля, судячи зі змісту опублікованої статті, змінив свою думку.

То ж на питання: «Чи відродиться калійна промисловість в Україні?» відповідь може бути лише одною і позитивною, оскільки усі необхідні передумови для цього є. Адже тепер на світовому ринку калійної сировини склалася надзвичайно сприятлива для України конюнктура, зумовлена тим, що промислові запаси калійно-магнієвих руд сульфатного типу на Євразійському просторі або практично вичерпані (Італія), або їх обсяги невеликі і відповідають потребам власних держав (Німеччина). Ми впевнені, що зацікавлені інвестори перероблення (або хоча б видобування) калійної руди обовязково знайдуться. Хотілося б, щоб ними виявились не іноземні бізнесмени, а український уряд звернув нарешті увагу на гостру необхідність розвитку вітчизняного виробництва калійних добрив та забезпечення ними сільського господарства.

Р.S. Ця стаття була направлена в редакцію газети «Дзеркало тижня», але редакція не вважала за потрібне її опублікувати.

Судний день у Стебнику.

        «…Десь три тижні тому назад, шахтарі, що перебували на той час в підземних виробітках рудника №2 ПАТ «Стебницьке ГХП «Полімінерал», почули сильний гуркіт а відтак відчули потужну ударну хвилю -  одразу склалося враження, що обвалилася значна маса породи - але скільки саме, та в якому місці, можна тільки здогадуватись. Адже підійти ближче до цього місця неможливо, бо рудник практично затоплений до верхніх горизонтів .Але саме  після цього випадку різко піднявся рівень розсолів у затоплюваних виробітках ( на кілька мет рів !) Цей випадок безумовно спричинить утворення нових підземних порожнин, що в свою чергу приведе до нових провалів земної поверхні ...»

       Ось і дочекалися ми судного дня у Стебнику на «Полімінералі». Ні, ще не сьогодні конкретно – але вже  найближчим часом він таки буде. І місце де він відбудеться, всім  відоме – це територія гірничого відводу рудника №2, - конкретно район бувшого вентиляційного стволу цього рудника та район автомобільної дороги Дрогобич – Трускавець. Нас чекають серйозні провали земної поверхні, розміри  яких годі передбачити, як не можна  передбачити і наслідки та проблеми які вони принесуть для навколишнього середовища : це і  руйнування згаданої автодороги, водогонів, ліній електропередач, і, що напевне найстрашніше, зміна гідрогеологічної обстановки в регіоні ( а одна з найбільш загрозливих ділянок, де вже почалися тріщини земної поверхні та провали, знаходиться на межі 2 санітарно-захисної зони охорони  джерел трускавецьких мінеральних  вод, в т.ч. і «Нафтусі». Цілком можлива їх втрата. А це, однозначно,  кінець курорту Трускавець…

Зрозуміло що після такого катаклізму ми з вами в черговий раз мали би почути розмаїті виправдання та пояснення,  як традиційні – недостатнє фінансування з держбюджету природо-охоронних заходів в рамках реалізації «Комплексного проекту консервації рудника№2 і рекультивації порушених гірничими роботами земель Cтебницького ДГХП «Полімінерал» ( затвердженого ще в 2003р, і який би мав бути завершений ще в 2012р) аж до цілком екзотичних та фейкових ( наприклад, що все то винні північні сусіди і т.д.). Це вже ми чули не раз і не два в минулому, - при першому-ліпшому випадку провалів на  поверхні рудника№2 – а їх за часи реалізації цього проекту було достатньо багато – згадайте хоча б 2009р, коли р.Вишниця змінила свій плин до Дністра на підземні виробітки рудника). І, хто найбільше голосив в таких випадках?  А особи які були причетні до розробки пріснопам’ятного проекту консервації та до його реалізації,- бо незважаючи на значне фінансування з Держбюджету( в середньому воно становило десь 20 млн.грн. в рік - для порівняння суха консервація рудника до того обходилася 3-4млн.грн в рік) фактично нічого не робилося, а кошти по простому дерибанилися…

Та  цього разу все  буде стопудово інакше. Адже «Полімінерал» з державної власності перейшов в приватну – в листопаді минулого року його викупила приватна структура, яку повязують з олігархом п О.Бахматюком, а люди які мали дотичність до своїх «дєлішек» на «Полімінералі» залишилися не при справах ( читай вийшли сухими з води). Ну і що ж нові власники? Та нічого як не робилося так і не робиться. Державного фінансування не має, бо при купівлі «Полімінералу» покупці взяли на себе всі затрати по фінансуванню природо-охоронних робіт. Та реальної роботи, за винятком слабих спроб закачки насичених розсолів із хвостосховща в підземні виробітки рудника, що передбачені проектом, не видно. І це в якійсь мірі підтверджує інтерв’ю в.о. голови правління «Полімінералу» п.Оринчака місцевому інтернет-виданню «стебницькі вісті» : практично нічого про екологічну обстановку на підприємстві – а все про якісь утопічні проекти на кшталт (цитую) «індивідуальних ланцюгів фізичних  технологій переробки «, спелоеолікарні та інше. Видно, що нові власники підприємства по просту не здають собі справи, що при катастрофі яка може статися, усі їх прожекти так і залишаться прожектами. Ба більше, вони будуть нести повну відповідальність за наслідки того лиха що станеться - та нам з вами, громаді, від того не стане легше – наслідки вона  відчує і буде відчувати  найбільше. Згадаймо Чорнобиль ( хоча масштаби. звичайно  не ті, та все ж) -  чи хтось поніс відповідальність конкретно ? А суспільство страждає і нині. Отакі то невеселі справи із судним днем в Стебнику…Чи стане він на кінець праведним?

Варивода З.В.,к.т.н.чл.-кор АГН України