Само по собі «мокра консервація» соляного ( в тому числі калійного» є нонсенсом і в світовій практиці не застосовується, поскільки при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.Цей термін у нашому випалку ( для рудника 2 «Полімінералу») був взятий для простісінького окозамилювання – адже тут є ще біля 100 млн тн запасів руди, а чинне законодавство забороняє ліквідовувати рудники з невідробленими( погашеними) запасами. Але всі прекрасно розуміли про що йдеться із самого початку, а зараз про це говорять уже відкрито...
Але навіть при ліквідації рудника ( як , наприклад подібного в Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу- насичення розсоів які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше.При цьому необхідний моніторінг процесу як з поверхні так і з під землі.І це не може вьерегти від непередбачуваних випадків – в тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень.В нашому ж випадку рудник топився в топиться безсистемно і це при наявності водопритоків із поверхні де станом на 2001 рік вже існував карст обємом 500 тис куб м .Фактично( і це підтверджують документи) рудник топиться із кінця 2001 року. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році,, мінпромполітики із органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів.Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день.Як результат рудник затоплений до відмітки +106м ( до половини 2 горизонту).В копальню поступило більш як 2 млн куб м прісної води з поверхні, УТВОРИВШИ ПРИ ЦЬОМУ БІЛЯ 1 МЛН КУБ М ПУСТОТ. Причому на своєму шляху поступаюча вода могла, і то напевно, ослабити утримуючі цілики верхніх гризонтів, які і так мають невеликиц запас стійкості.В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви прсідань поверхні .ґі цілком закономірним є то що річка Верещиця пішла в рудник, Тільки можна гадати до чого це приведе – але очевидно одне на руднику можна поставити хрест.Дай боже аби не сталося гіршого.
У тому що сталося безумовно винні в першу чергу проектанти і кеівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з держбюджету(7-10 млн грн щорічно) Але використовувлис вони , і це очевидно, на виконання другорядних робіт. В першу ж чергу потрібно було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення... Це ж бо очевидні речі. Але ...
Зараз із 100% ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться навколо цієї проблеми імідж –все це сталося тому що недостатнє фінансування і як завжди спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника І знов потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які з самого початку знали що все це так і скінчиться
четвер, 26 листопада 2009 р.
середа, 25 листопада 2009 р.
Катастрофа в СТЕБНИКУ, про що писали того і дочекалися....
За останньою інформацію, між Стебником і Трускавцем води невеличкої річечки прорвалися через карстове утворення до пустот Рудника №2 ДГХП «Полімінерал» внаслідок безвідповідальних і халатних дій керівництва ДГХП «Полімінерал» та ВАТ «Гірхімпром».
Новини по цій події будуть оновлюватися
Новини по цій події будуть оновлюватися
неділя, 15 листопада 2009 р.
КОРОТКА ІСТОРІЯ ЗАГИБЕЛІ РУДНИКА №2 СТЕБНИЦЬКОГО ДГХП «ПОЛІМІНЕРАЛ»
В 1978р, після Бухарестського землетрусу в Румунії, на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля 1000 куб м на добу (приблизно 300 тис куб м в рік).
Само по собі поступлення води в соляну копальню ( а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води утворивши велетенську депресійну лійку.
Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляція їх в підземних ємностях (т.з. зумпфах) і подальша подача їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики.
З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що всі технічні рішення прийняті в цих заходах знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив (на початку 90-х років минулого століття італійська компанія «Італкалі» і в кінці цих же років північноамериканська ІМС Глобал ).
Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, з 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи (в т.ч. по перехопленню і відкачування води, яка поступала) . Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн. тн (тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн. тн) до гаступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу. а з 1992р України, Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то із середини 90-х років було вже передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти отримані в результаті своєї господарської діяльності (від 20 до 50 % ).
Однак, з 2002р. (а фактично вже в 2001р.) ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається злочинне рішення про «мокру» консервацію рудника а фактично його затоплення. Чому можна твердити що саме під надуманим приводом. А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди плановими і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж на руднику була передбачена система зумпфів яка акумулювала води, які поступають в копальню і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму, та й зрештою відкачка води з копальні проводилась як правило не безперервно а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Так що цей аргумент явно не «катить»…
Справа тут очевидно в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт – коротше кажучи - не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої «консервації – як воно вже топиться то давайте ми й узаконимо цей процес щоби не відповідати – тобто затопимо, і кінці у воду…
Цікавим є факт, який стався на руднику №2 ДГХП «Полімінерал» - це аварія шахтного12-тонного електровозу, який впав до клітьового стволу та вивівши його повністю з ладу але як водиться, цей інцидент був швиденько «замнутий» керівництвом ДГХП «Полімінерал» та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим, керівництвом ДГХП «Полімінерал» та іншими особами причетними до цієї історії була поставлена ще одна «крапка» в ліквідації рудника №2 ДГХП «Полімінерал».
Як не було би дивно але ми все-таки стаємо свідками дивної історії, ті ж люди, які ратували і обґрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію - а фактично за ліквідацію рудника (цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідпрацьовані запаси сировини).
Мокра консервація стала можливою ще й тому, що в ній були зацікавлені всі інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші... Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам , які стали монополістами на українському ринку (а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2 млн. тн в рік ).
Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей, видно вони також в «долі»… Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього:
- підприємство повністю припинило основну діяльність;
- фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;
- скоротилися робочі місця в 3 рази
- практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с. Кавсько вартістю біля 30 млн. ще твердих радянських рублів);
Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :
Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.
Знищена інфраструктура підприємства, як транспортна так і енергетична.
Знищена унікальна дослідно-промислова установка в с. Кавсько, іт.д
Фактично знищена ділова репутація ДГХП «Полімінерал» і його привабливість для приватизації.
Само по собі поступлення води в соляну копальню ( а калійний рудник є також соляною копальнею) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води утворивши велетенську депресійну лійку.
Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала в створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляція їх в підземних ємностях (т.з. зумпфах) і подальша подача їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики.
З метою подальшої утилізації цих вод (фактично вже розсолів, бо води поступаючи з поверхні насичувались солями, розчиняючи шахтні породи) було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в с.Кавсько Стрийського району. Забігаючи наперед, хотілося би відзначити, що всі технічні рішення прийняті в цих заходах знайшли схвалення іноземних спеціалістів, які в різний час проводили вивчення «Полімінералу» з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив (на початку 90-х років минулого століття італійська компанія «Італкалі» і в кінці цих же років північноамериканська ІМС Глобал ).
Виконання розроблених заходів дозволяло убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення. Після зупинки збагачувальної фабрики «Полімінералу» на реконструкцію, з 01.01.1988р рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи (в т.ч. по перехопленню і відкачування води, яка поступала) . Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди - більш як 100 млн. тн (тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 млн. тн) до гаступної експлуатації. Ці роботи фінансувалися із держбюджету, спочатку Союзу. а з 1992р України, Причому, якщо на перших порах фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то із середини 90-х років було вже передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати хоча б мінімально необхідний об’єм робіт, направляло на це ще й власні кошти отримані в результаті своєї господарської діяльності (від 20 до 50 % ).
Однак, з 2002р. (а фактично вже в 2001р.) ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії, приймається злочинне рішення про «мокру» консервацію рудника а фактично його затоплення. Чому можна твердити що саме під надуманим приводом. А тому, що періодичні відключення електроенергії були і до того, зрештою вони були завжди плановими і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж на руднику була передбачена система зумпфів яка акумулювала води, які поступають в копальню і мала як мінімум трьохдобовий запас по об’єму, та й зрештою відкачка води з копальні проводилась як правило не безперервно а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів. Так що цей аргумент явно не «катить»…
Справа тут очевидно в іншому – елементарному недбальстві і відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт – коротше кажучи - не зауважили як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно - затопило 5-й та частину 4-го горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея «мокрої «консервації – як воно вже топиться то давайте ми й узаконимо цей процес щоби не відповідати – тобто затопимо, і кінці у воду…
Цікавим є факт, який стався на руднику №2 ДГХП «Полімінерал» - це аварія шахтного12-тонного електровозу, який впав до клітьового стволу та вивівши його повністю з ладу але як водиться, цей інцидент був швиденько «замнутий» керівництвом ДГХП «Полімінерал» та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим, керівництвом ДГХП «Полімінерал» та іншими особами причетними до цієї історії була поставлена ще одна «крапка» в ліквідації рудника №2 ДГХП «Полімінерал».
Як не було би дивно але ми все-таки стаємо свідками дивної історії, ті ж люди, які ратували і обґрунтовували необхідність сухої консервації раптом «прозріли» й проголосували за «мокру» консервацію - а фактично за ліквідацію рудника (цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідувати копальні де ще є невідпрацьовані запаси сировини).
Мокра консервація стала можливою ще й тому, що в ній були зацікавлені всі інстанції які мали до цього відношення. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, здавалося би поважна установа, до сфери управління якої входило підприємство «Полімінерал» ( як до речі і вся гірнича хімія України ) мала би зробити все від неї залежне щоб галузь працювала та розвивалася. Але ж ні – під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціювання. Немає вже ні Яворівської ні Роздільської «Сірки», через рік після «Полімінералу» припинив свою діяльність калійний завод «Оріани» в Калуші... Чи ж не дивно це? Кому ж це вигідно ? Відповідь тут до банального проста – російським та білоруським виробникам , які стали монополістами на українському ринку (а ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5-2 млн. тн в рік ).
Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна «поважна» установа – львівський науково-дослідний та проектний інститут «Гірхімпром». Установа, яка би мала першою волати на захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики успішно на цьому заробляючи. Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей, видно вони також в «долі»… Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього:
- підприємство повністю припинило основну діяльність;
- фінансування на природоохоронні заходи збільшились майже в 4 рази;
- скоротилися робочі місця в 3 рази
- практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства (чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в с. Кавсько вартістю біля 30 млн. ще твердих радянських рублів);
Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але головний висновок із цього очевидний :
Абсолютно свідомо за рахунок Держбюджету знищено рудник із запасами калійної руди 100 млн. тн, такий випадок унікальний в світі.
Знищена інфраструктура підприємства, як транспортна так і енергетична.
Знищена унікальна дослідно-промислова установка в с. Кавсько, іт.д
Фактично знищена ділова репутація ДГХП «Полімінерал» і його привабливість для приватизації.
Підписатися на:
Дописи (Atom)