Руками "патріотів" Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації але не зникла привабливість заробляння грошей окремими "патріотами"

З. Варивода: “Фактично знищена ділова репутація “Полімінералу” та його привабливість для приватизації”
Модератор — 02.12.2009 @ 15:28 — рубрика Влада | 1 коментар

25 листопада над рудником № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” в руслі річки Вижниці утворилося нове провалля. Місце провалля – за метрів 50 від автодороги Львів-Трускавець. Орієнтовні розміри – 100 на 100 метрів, глибина – з триповерховий будинок. Сама річка пішла під землю. Це вже друге подібне провалля у цьому місці. Огляд першого входив у програму нещодавнього візиту Прем’єр-Міністра України Юлії Тимошенко.

Однак з невідомих причин вона так і не приїхала у Стебник.
Прокоментувати ситуацію ми попросили Зеновія Васильовича ВАРИВОДУ, який у 1989-2001 роках очолював Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство “Полімінерал”.

“НА РУДНИКУ МОЖНА ПОСТАВИТИ ХРЕСТ”

- Зеновію Васильовичу, на Вашу думку, що все-таки трапилося?
- Іде планомірна ліквідація рудника № 2. Але навіть при ліквідації рудника (як, наприклад, подібного у Калуші) треба суворо дотримуватися технологічного процесу. Зокрема, мова йде про насичення розсолів, які затоплюють копальню, послідовність затоплення і таке інше. При цьому необхідний моніторинг процесу як з поверхні, так і з-під землі. І це не може вберегти від непередбачуваних випадків. У тому ж Калуші спостерігалися непоодинокі випадки карстоутворень. В нашому ж випадку рудник топився і топиться безсистемно, і це при наявності водопритоків з поверхні, де станом на 2001 рік вже існував карст об’ємом 500 тисяч кубічних метрів. Фактично – і це підтверджують документи – рудник топиться з кінця 2001 року, коли я покинув підприємство. І ще до появи славнозвісного проекту консервації рудника в 2003 році Міністерство промислової політики України з органами державного нагляду погоджують затоплення нижніх горизонтів. Таке ж затоплення проводилось і після появи проекту по сьогоднішній день. Як результат, рудник затоплений до відмітки +106 метрів, тобто до половини другого горизонту. В копальню поступило більш як два мільйони кубічних метрів прісної води з поверхні, утворивши при цьому біля одного мільйона кубічних метрів пустот (!!!). Причому на своєму шляху вода, що поступала, могла, – і це найімовірніший варіант, – ослабити утримуючі цілики верхніх горизонтів, які й так мають невеликий запас стійкості. В результаті ми останнім часом і спостерігали активні прояви просідань поверхні. Цілком закономірним є те, що річка Верещиця пішла у рудник. Тільки можна гадати, до чого це призведе. Але очевидне одне: на руднику можна поставити хрест. Дай, Боже, аби не сталося гіршого.
- Хто винен у тому, що сталося?
- Безумовно, у тому, що сталося, винні насамперед проектанти і керівники підприємства. Адже стабільно за всі ці роки виділялися кошти з державного бюджету, а це 7-10 мільйонів гривень щорічно. Але використовувалися вони, і це очевидно, на виконання другорядних робіт. А насамперед треба було локалізувати і затампонувати зону карстоутворення. Це ж очевидні речі! Але…
- І знову не будуть зроблені належні висновки?
- Боюся, що так. Зараз із стовідсотковою ймовірністю можна спрогнозувати який вчиниться галас навколо цієї проблеми. Будуть казати, що, мовляв, все це сталося через недостатнє фінансування. Як завжди, спишуть свою недолугість і зажерливість на якогось недолугого чиновника. І знову потечуть грошики на покриття прорахунків конкретно відомих діячів, які від самого початку знали, що все так і закінчиться.

“ІНОЗЕМНІ СПЕЦІАЛІСТИ СВОГО ЧАСУ ПРОВОДИЛИ ВИВЧЕННЯ “ПОЛІМІНЕРАЛУ” З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА З ВИРОБНИЦТВА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ”

- Але ж історія загибелі рудника № 2 розпочалася не сьогодні. Невже після аварії 1978 року, а це вже минуло понад тридцять років, не можна знайти оптимального розв’язання цієї проблеми?
- В 1978 році після Бухарестського землетрусу в Румунії на цьому руднику було виявлено водопритоки, дебет яких швидко збільшувався і згодом застабілізувався на величині біля тисячі кубічних метрів на добу (приблизно 300 тисяч кубічних метрів на рік). Саме по собі поступлення води у соляну копальню (а калійний рудник також соляна копальня) є аномальним явищем і загрожує її подальшому існуванню. Тим більше, що водопритоки на цій копальні були пов’язані з поверхнею і акумулювали всі поверхневі води, утворивши велетенську депресійну лійку. Від самого початку виникнення водопритоків з ними велася послідовна боротьба. Були виконані відповідні науково-пошукові та проектні роботи із залученням найкращих спеціалістів тодішнього Радянського Союзу. Суть заходів, які були розроблені, полягала у створенні водонепроникних перемичок, які би локалізували ділянку водопритоків та її послідовний тампонаж, перехоплення водопритоків, акумуляцію їх у підземних ємкостях, так званих зумпфах, і подальшу подачу їх на поверхню в існуюче хвостосховище відходів збагачувальної фабрики. З метою подальшої утилізації цих вод – фактично вже розсолів, бо води, поступаючи з поверхні, насичувалися солями, розчиняючи шахтні породи, – було споруджено дослідно-промислову установку закачування їх до відпрацьованих підземних газових горизонтів в селі Кавсько Стрийського району.
- Чи схвалювалися ці всі технічні рішення іноземними спеціалістами, які в різний час побували у Стебнику?
- Безумовно. Іноземні спеціалісти свого часу проводили вивчення “Полімінералу” з метою створення спільного підприємства з виробництва мінеральних добрив. На початку 90-х років минулого століття в нас були представники італійської компанії “Італкалі” та північноамериканської “ІМС Глобал”.
- Чи дозволяло виконання розроблених заходів убезпечити рудник від загибелі, тобто затоплення?
- Однозначно можу відповісти: так. Після зупинки збагачувальної фабрики “Полімінералу” на реконструкцію з першого січня 1988 року рудник був зупинений і перебував у стадії консервації. Тут виконувалися лишень необхідні природоохоронні роботи, в тому числі з перехоплення і відкачування води, яка поступала. Це дозволяло зберігати рудник зі всіма запасами руди – більш як сто мільйонів тонн до наступної експлуатації. Тільки підготовлених до виїмки запасів було 8 мільйонів тонн.
- Хто фінансував ці всі роботи?
- Ці роботи фінансувались із державного бюджету спочатку Радянського Союзу, а з 1992 року – України. Причому якщо на початках фінансування виділялося окремими постановами Кабінету Міністрів України, то з середини 90-хроків минулого століття вже було передбачене постійне фінансування окремим рядком в Держбюджеті України. Зрозуміло, що фінансування завжди було недостатнім, і підприємство, щоби виконати бодай мінімально необхідний обсяг робіт, направляло на це ще й власні кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності. Це становило від 20 до 50 відсотків.

“МОКРА” КОНСЕРВАЦІЯ Є НОНСЕНСОМ І НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ”

- Коли Ви пішли з підприємства, все змінилося?
- Так. З 2002 року ідеологія консервації рудника різко змінюється. Під надуманим приводом про періодичне відключення електроенергії приймається злочинне рішення про “мокру” консервацію рудника, а фактично – про його затоплення. Чому можна твердити, що саме під надуманим приводом? А тому що періодичні відключення електроенергії були й до того, зрештою, вони завжди були плановими, і енергопостачальні організації про них повідомляли заздалегідь. До того ж, на руднику була передбачена система зумпфів, яка акумулювала води, які поступали в копальню, і мала як мінімум тридобовий запас з об’єму. Та й, зрештою, відкачка води з копальні проводилась, як правило, не безперервно, а періодично, після заповнення зумпфів, щоби забезпечити оптимальну роботу насосів.
- Якщо в теорії так ідеально, то чому ж трапилася біда?
- Справа тут, очевидно, в іншому, а саме в елементарному недбальстві та відсутності контролю посадових осіб за виконанням необхідних робіт. Коротше кажучи, не зауважили, як переповнилися зумпфи і води самопливом почали заповнювати шахтні виробки. А коли зауважили, то було вже пізно – затопило п’ятий і частину четвертого горизонтів рудника. Ось тут і виникла ідея “мокрої” консервації – яко воно вже топиться, то давайте ми узаконимо цей процес, щоби не відповідати. Тобто затопимо – і кінці в воду.
- А що це був за факт з аварією шахтного електровозу?
- О, це цікавий факт, який є свідченням безконтрольності та недбальства. На руднику № 2 сталась аварія шахтного 12-тонного електровозу, який упав до клітьового стволу та вивів його повністю з ладу. Але, як водиться, цей інцидент був швиденько “замкнутий” керівництвом “Полімінералу” та відповідними державними службами, які були причетними до його розслідування. Тим самим керівництво “Полімінералу” та інші особи, причетні до цієї історії, поставили ще одну крапку в ліквідації рудника № 2.
- Чому все-таки від “сухої” консервації перейшли до “мокрої”?
- Як це не дивно, але ми стали свідками фантастичної історії. Ті люди, які ратували за “суху” консервацію й обґрунтовували її необхідність, раптом “прозріли” й проголосували за “мокру” консервацію, а фактично – за ліквідацію рудника. Цей термін видумали тому, що чинне законодавство забороняє ліквідовувати копальні, де ще є невідпрацьовані запаси сировини. “Мокра” консервація є нонсенсом і не застосовується у світовій практиці, бо при цьому може виникнути багато абсолютно неспрогнозованих явищ.

“В РЕЗУЛЬТАТІ БЕЗКОНТРОЛЬНОГО ЗАТОПЛЕННЯ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ”

- Але, мабуть, керівники “Полімінералу” не пішли би на це, якби не було команди згори?
- Абсолютно точно! “Мокра” консервація стала можливою ще й тому, що у ній були зацікавлені всі інстанції, які мали до цього стосунок. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України, – здавалось би, поважна установа, до сфери управління якого входив “Полімінерал”, як, до речі, і вся гірнича хімія України, – мало би зробити все від нього залежне, щоб галузь працювала і розвивалась. Але ж ні! Під проводом міністерства галузь успішно припинила своє функціонування. Немає вже ні Яворівської, ні Роздільської “Сірки”. Через рік після “Полімінералу” припинив свою діяльність калійний завод “Оріана” в Калуші. Чи не дивно це? Кому це вигідно? Відповідь тут до банального проста: російським і білоруським виробникам, які стали монополістами на українському ринку. А ємність нашого ринку тільки по калію становить 1,5 – 2 мільйони тонн на рік.
- Але ж є наукові установи, які мали би втрутися в цей процес?
- Про що ви говорите? Головним ідеологом та натхненником нищення цілої галузі стала ще одна “поважна” установа – Львівський науково-дослідний та проектний інститут “Гірхімпром”. Установа, яка би мала першою волати про захист вітчизняного виробника, навпаки, успішно штампує сумнівні проектики, успішно на цьому заробляючи.
- Чому мовчить влада?
- Місцеві органи влади теж займають пасивну позицію, ніяк не реагуючи на відвертий дерибан бюджетних грошей. Видно, вони також в “долі”.
- Які основні висновки можна зробити з того, що Ви сказали?
- Дана ситуація в Стебнику привела до конкретно загрозливого стану. В результаті безконтрольного затоплення існує можливість техногенної катастрофи. Крім цього, підприємство повністю припинило основну діяльність, фінансування на природоохоронні заходи збільшилося майже в чотири рази, скоротилися робочі місця в три рази, практично повністю зруйнована і розпродана інфраструктура підприємства. Чого вартий лише продаж трубопроводу і скважин дослідно-промислової установки в селі Кавсько вартістю біля 30 мільйонів ще твердих російських рублів. Можна ще перелічувати втрати від такої діяльності, але висновок із цього очевидний. Абсолютно свідомо за рахунок Державного бюджету знищено рудник із запасами калійної руди в сто мільйонів тонн. Погодьтеся, це унікальний випадок у світі! Знищена інфраструктура підприємства – як транспортна, так і енергетична. Знищена унікальна дослідно-промислова установка в селі Кавсько. Фактично знищена ділова репутація Державного гірничо-хімічного підприємства “Полімінерал” і його привабливість для приватизації.

Анатолій ВЛАСЮК

Ця стаття надрукована з сайту Дрогобицький Портал: http://www.drohobych.com.ua

URL статті: http://www.drohobych.com.ua/2009/12/02/z-varyvoda-faktychno-znyschena-dilova-reputatsiya-polimineralu-ta-joho-pryvablyvist-dlya-pryvatyzatsiji/