Чи таки буде екологічна катастрофа в Стебнику?
Несподіваним підтвердженням того, що неприємностей слід чекати вже скоро, стали дві події, які сталися буквально за кілька днів після виходу статті. Відбулися вони в місцях, розміщених географічно далеко одна від одної та маючих різну, так би мовити фізичну суть, – але тим не менше вони дають нам розуміння невідворотності катастрофи в Стебнику. Це аварія на калійному руднику Солікамськ-2 компанії«Уралкалій» в Пермському краї Росії та землетрус в Румунії в сумнозвісній сейсмонебезпечній зоні Вранча ( його відчули досить сильно і на півдні України). Тут цілком доречно нагадати, що водопритоки на руднику №2 з`явилися саме після так званого «Бухарестського землетрусу» в тій же Вранчі. Тоді внаслідок сейсмологічних процесів і почалася багаторічна природоохоронна епопея в Стебнику. Хотілося б зауважити, що з самого початку водопритоків ситуація трималася під контролем, виконувалися всі необхідні природоохоронні заходи. Та на жаль волюнтаристське рішення про затоплення рудника, під лозунгами його консервації, відповідно до розробленого Львівським інститутом «Гірхімпром» «Комплексного проекту консервації рудника №2 та рекультивації порушених земель Стебницького ДГХП «Полімінерал»» привело до його фактичної ліквідації і безповоротної втрати запасів руди, що в ньому знаходилися (а це біля 300 млн тн – майже половина запасів всього Стебницького родовища).
Як вплине нинішній землетрус у Румунії на ситуацію в Стебнику, поки що можемо тільки здогадуватись – відповідного моніторингу на підприємстві практично не ведеться. Але те, що наслідки можуть бути невтішні видається цілком очевидним. До речі, землетруси у Вранчі мають тенденцію до повторних поштовхів, так що все ще попереду…
Інша подія сталася в Солікамську і одразу порвала весь російський Інтернет, – це величезний провал в зоні діяльності рудника Солікамськ-2, який утворився внаслідок різкого притоку солоної води, що прорвалася в його підземні виробітки. Здавалося б, - а що нам до того, це десь там в Росії – то їх проблеми, тим більше зараз у ці непрості часи наших взаємин. Але ж ми маємо чітко усвідомлювати, що аналогічна ситуація може статися і в нас – бо і стебницькі калійні рудники, як і російські, проектувалися та будувалися ще в радянські часи за одними і тими ж критеріями, та й природа процесів на калійних рудниках однакова – що в Пермі, що в Стебнику, що в Америці чи Німеччині. Подібні аварії не є новиною для калійних рудників (як зрештою і соляних). Та завжди вони приводять до серйозних матеріальних втрат (часом і людських) і несуть загрозу навколишньому середовищу. В тому ж Солікамську та Березниках ( місто поблизу Солікамська, де також розміщені калійні рудники, вже було кілька випадків загибелі рудників. Ось як це відбувалося :
- 1986 рік – на руднику 3 в Березниках в січні появилися водопритоки, а в березні рудник був вже затоплений. Сьогодні на його місці утворилося озеро.
- 1995 рік – поблизу рудників 1 і 2 в Солікамську за декілька секунд утворився провал на поверхні глибиною 4 м та площею 950 м на 700 м. Причиною названо землетрус силою 4 бали. Загрозу затоплення тоді вдалося відвернути (як тепер виявилося на майже 20 років, адже саме рудник 2 зараз затоплюється ).
- 2006 рік – в жовтні на руднику 1 в Березниках появилися перші невеликі водопритоки, через 10 днів кількість водопритоків досягла в1.2 тис м3 на добу (співмірно із величиною водопритоків у Стебнику на руднику 2). А в липні наступного року рудник вже був затоплений. Зараз на його місці утворилося озеро. Наслідки аварії були досить серйозні – пошкоджено до 25 багатоквартирних житлових будинків, дитячі садки, школи, було пошкоджено колії федеральної залізниці, – в результаті було переселено біля тисячі осіб та прокладено нову залізничну вітку довжиною 93 км. Прямі збитки становили 7.8 млрд.руб. А непрямі склали 20 млрд.руб – через упущену вигоду та втрату запасів руди у кількості більш як 400 млн.тн (кількість втрачених запасів також співмірна із кількістю безповоротно втрачених запасів руди на руднику 2 у Стебнику ).
- 2014 рік – 18 листопада появилися перші водопритоки, які швидко досягли величини 5 – 6 тис. м3/добу. До такої кількості поступаючих до гірничих виробок водопритоків рудник виявився не готовим і почав швидко затоплюватися. Під загрозою затоплення опинився і рудник Солікамськ-1, – його виробки знаходяться поруч з аварійними виробками Солікамська 2 (десь 200 м), – їх розділяють бетонні перемички, що, на думку багатьох спеціалістів, аж ніяк не гарантує 100% безпеки ( і в Стебнику рудник 2 та рудник 1 розміщені також поруч їх виробки розділяє досить тонкий так званий охоронний цілик). На сьогодні керівництво компанії «Уралкалій», якій належать всі калійні рудники в Солікамську та Березниках, здається, вже змирилося із втратою рудника. За свідченням спеціалістів, механізм загибелі рудника запустила аварія, яка сталася ще в 1995 р. Майже 20 років грунтові води розмивали захисні соляні пласти і нарешті добралися до виробок рудника. По суті над виробками було підземне озеро, води якого зараз і прорвалися в ці виробки. На місці ж цього озера утворилася пустота. Під своєю вагою грунт почав провалюватися і утворилася гігантська воронка, яка буде швидко зростати. Місцеві жителі, за свідченнями преси, вже з 10 років тому зауважили просідання грунту та покинули ці місця. За тими ж свідченнями преси, шахтарі цього рудника ще у вересні місяці зауважили ознаки наближення небезпечної ситуації, та як це часто буває і в нас, відповідні посадові особи цим знехтували.
Описані вище події дають нам змогу зробити деякі висновки і по стану справ в Стебнику. І тут і там першопричиною катастроф були природні явища – землетруси, специфіка геологічної будови надр, наявність потужних підземних водоносних горизонтів (значно більших на Уралі – там до рудників впритул прилягає потужна ріка Кама – звідси і більша кількість аварій). Не останню роль відіграли і прорахунки при проектуванні, будівництві та експлуатації (взяти хоча б розміщення занадто близько один до одного рудників, чи хронічне недовиконання закладки вироблених пустот рудників).
Наведені факти, з великою долею ймовірності, свідчать, що до руйнації рудника 2 «Полімінералу» та пов’язаних з цим наслідків залишилося не так вже й багато часу. Але при всій вражаючій подібності розвитку аварійних ситуацій в Пермському краї та в Стебнику є одна суттєва відмінність. Ця відмінність полягає в тому, що аварійні ситуації на «Уралкалії» розвивалася в основному за рахунок природних факторів ( хоча повністю виключити людський фактор теж не можна) – на «Полімінералі» ж розвитку аварійної ситуації сприяв саме людський фактор, використовуючи при цьому державні бюджетні кошти.
Згадаймо же знову кінець 2001 року: в ситуації, коли відбувалася суха консервація рудника 2 та контролювалися водопритоки в рудник, під надуманим приводом відключення руднику 2 електроенергії, приймається рішення про його мокру консервацію. Блискавично розробляється та затверджується Кабміном України ( до речі прем`єром був тоді В.Янукович) вже згадуваний «Комплексний проект …» та виділяються із бюджету кошти на його реалізацію, але вже в 4-5 раз більші, ніж на суху консервацію – і пішло і поїхало. Кошти, ясна річ, як у нас водиться, не завжди використовувалися за призначенням (про це свідчать неодноразові акти Рахункової палати). А що ж діялося в цей час із рудником? А рудник, некеровано затоплюючись, впевнено прямував до катастрофи.
Серйозний моніторинг процесів, що проходить у виробках і понині – відсутній. Порівняно недавній моніторинг процесів карстоутворення на поверхні рудника 2, проведений за рахунок європейського гранту в рамках проекту «MАBUWU» німецькими спеціалістами літом 2010р за допомогою методів геофізичної та сейсмічної розвідки підтвердив інтенсивний розвиток карстових процесів, які власне і спричиняють провали земної поверхні. Та чомусь результати цих досліджень у нас ніби засекречені і недоступні для широкого загалу ( хоча в Німеччині вони опубліковані).
Тому, користуючись нагодою, подивіться що коїться буквально у нас під ногами (див.світлин):
На одній з них схематично показаний карст, який утворився під землею на гірничому відводі рудника 2 в районі автодороги Дрогобич – Трускавець
та провали, які утворювалися під його дією в різні роки та знимки тих провалів –к1.к2.к3.
На інших – результати досліджень німецьких спеціалістів, які повністю підтверджують наявність підземного карсту, по простому порожнин об’ємом орієнтовно 2 -2.5 млн.м3).
Поряд з тим широкому загалу добре відомо про недостатнє фінансування проекту «Консервації рудника 2…». Це постійні «мантри», які виголошували беззупинно як представники «Полімінералу», так і проектанти (львівський інститут «Гірхімпром») - вимоги виділити додаткові кошти з бюджету. А як їх використати, то вже відома справа… Бо ж справді, а що зроблено за12 років? Чи став безпечнішим рудник 2? – Та ж ні, ситуація стала тут просто загрозливою і зовсім неконтрольованою. Цілком очевидно, що рудник 2 ми вже втратили безповоротно. Не покращила ситуацію і приватизація «Полімінералу».
Новий власник (який до речі є правонаступником як прав так і зобовязань ДГХП «Полімінерал», тож буде нести повну відповідальність за всі наслідки загибелі рудника), поки що не зумів виправити ситуації. Більше того, не спостерігається жодних серйозних зрушень в цій справі.
Про бездіяльність нового власника заговорили вже й у Львівському територіальному управлінні «Держгірпромнагляду» та Львівській ОДА в особі «Департаменту екології та прирдніх ресурсів». Вже навіть найближчим часом, а саме 4.12.2014р скликається форум разом з торгово-промисловою палатою «Екологічні проблеми від діяльності гірничо-хімічних підприємств на території Львівської області». Все це, звичайно добре, але ж згадаймо, скільки вже було різних нарад за ці 12 років… Тому цілком логічно виникає одне незручне та резонне питаня до владних структур – а де ви були тоді, коли приймалося завідомо хибне рішення про мокру консервацію рудника 2 «Полімінералу»?
Варто нагадати, що це рішення приймалося не без вашого відома кулуарно, – без належного обов’язкового громадського обговорення, без врахування інших думок спеціалістів та експертів, можливо й міжнародних, адже підприємство розташовано поблизу кордонів Європи. Єдине, що ви робили – то помагали вибивати кошти з бюджету, які справно «освоювалися» підприємством та проектним інститутом. А вже саме використання коштів лишалося поза кадром – чи ефективно вони використовувалися чи йшло їх банальне відмивання.
Здається, останнє твердження більш справедливе, бо сьогодні по простому «маємо то. що маємо – і нема тому ради…».
І що далі?
