При чому тут сонце та ще й в тумані та ще й в Стебнику може спасти на думку тому, хто захоче прочитати цей матеріал . А при тому, що дуже це нагадує реальні події у ПрАТ«Стебницьке гірничо-хімічному підприємстві «Полімінерал» Бо як сонце висвічує всі негаразди на поверхні землі, а туман, навпаки, прагне їх приховати, так і в Стебнику. Тільки не сонце, а катастрофічний провал земної поверхні в зоні гірничого відводу «Полімінерал», який 30 вересня 2017-го року спровокував техногенний землетрус силою близько 2 балів та руйнацію лінії електропостачання до м. Трускавець. Висвітлив та показав всі негаразди на підприємстві та загрозу довкіллю, які тут існують. Рівно-ж і події після та навколо цього провалу ( а минуло вже більше як 3 місяці) показали всю провальність дій влади, та навіть, більше – її старання все це якось замнути, заговорити, по простому – нагнати побільше туману. Чому саме так? Давайте спробуємо розібратись.
Отже, провал в Стебнику. Головні причини, очевидно, наступні:
Причина перша. Розробка та реалізація «Комплексного проекту консервації рудника№2 і рекультивації порушених земель в зоні діяльності Стебницького ДГХП «Полімінерал». Проект був виконаний Львівським ВАТ«Гірхімпром» (тепер ТзОВ «Гірхімпром», підконтрольне відомому олігарху Фірташу) за вихідними даними на проектування, розробленими відділенням гірничо-хімічної сировини АГН України, в якому працюють ті ж працівники «Гірхімпрому» – тобто самі собі видавали завдання на проектування самі й проектували ( ще й самі моніторили потім його виконання в додаток до авторського нагляду). Шкідливість цього проекту була очевидна ще на стадії виникнення його як такого. Нагадаємо історію його появи. Сама ідея, правду кажучи, з’явилася з появою на руднику №2 водопритоків. А вже на початку нульових років почалося її активне просування, для чого було використано питання періодичного вимкнення підприємству електроенергії через заборгованість у 2000р. Згодом воно переросло в щоденні шестигодинні вимкнення в грудні 2001р, які нібито привели до переповнення акумулюючих ємностей (т.з.зумпфів), що в свою чергу викликало неконтрольований перетік шахтних водопритоків з дренажного горизонту копальні на нижчележачі горизонти, і як наслідок привело до підтоплення гірничих виробіток ІУ – У горизонтів в кількості 969-1200м3/добу, – тобто виникла аварійна ситуація. А тому, нібито для її стабілізації, було запропоновано здійснити «мокру консервацію» рудника шляхом заповнення його порожнин розсолом, що має приготовлятися на хвостосховищі. Але ж по-перше, відключення електроенергії проводились планово, про них енергопостачальні організації повідомляли заздалегідь; по-друге ( про це ніхто чомусь не згадує) акумулюючі зумпфи були розраховані на значно більшу ємність, чим дебіт розсолів, поступаючих в шахту, зрештою відкачка з них розсолів на хвостосховище проводилось раз на добу протягом години-двох переважно в нічний час. Таким чином, цілком логічно можна констатувати, що затоплення нижчих горизонтів стало результатом бездіяльності та халатності працівників рудника №2 . Тим не менше, вже 20.01.2002р протокольним рішенням наради у заступника Державного секретаря Мінпромполітики України О.Г.Голубова виділяються кошти ВАТ «Гірхімпром» на розробку проектно-кошторисної документації для виконання першочергових робіт по запобіганню розвитку надзвичайних ситуацій техногенного характеру і обов’язкових природоохоронних робіт для збереження екологічної рівноваги в зоні діяльності Стебницького ДГХП «Полімінерал» а також на розробку вже згаданого «Комплексного проекту мокрої консервації…». Дальше ще цікавіше, – блискавично розробляється проект, проходить розмаїті експертизи, з яких головну науково-екологічну оцінку проекту (всі подальші в основному, будівельно-кошторисні базуються на цій оцінці) проводять геологи та географи Київського держуніверситету ім.Т.Г.Шевченка. І вже в березні 2004р він затверджується Постановою Кабміну, яку підписав тодішній Прем’єр-міністр України В. Янукович. Можна тільки здогадуватись, чому це все так швидко відбувалось… Але менше з тим, – важливішим є інше – чому до експертизи «Проекту…» не були залучені компетентні в калійній галузі фахівці та установи, зокрема державне підприємство «Калуський науково-дослідний інститут галургії», який як ніхто інший знає проблеми Стебника? Чому не запросили до аналізу такого важливого проекту іноземних спеціалістів маючих досвід з подібних проблем. Адже мова йде про консервацію родовища із запасами порядка 500млн тн. Відповідь очевидна – ніяка це не «мокра консервація» рудника№2 а затоплення, тобто його ліквідація, бо, (цитую офіційну думку того ж Калуського державного підприємства «Науково-дослідний інституту галургії») : « Цілком очевидно що вживаний термін ( мокра консервація) не коректний. Поняття консервації по відношенню до гірничо-видобувного об’єкту передбачає поновлення його експлуатації в майбутньому. Цілком очевидно, що після затоплення соляного рудника відновити його роботу уже неможливо і усі розвідані в його межах запаси сировини є втраченими. Крім цього це поняття суперечить існуючим нормативним документам …» Про недосконалість та необхідність перерозгляду проеку сказав і Віце-прем’єр С.Кубів, при перебуванні в Стебнику в листопаді 2017р. оскільки «він не носив навантаження мінімізації ризиків екологічної проблематики, яку ми сьогодні маємо»
Ще раз хотів би наголосити, що проект «мокрої консервації» виник саме тому що рудник№2 розпочав затоплюватись самочинно. То й і нехай затоплюється, вирішили причетні до цього посадовці, – а за сам процес можна ще й отримати кошти від держави. Тому -то справжні фахівці, тим більше іноземні, під тим безглуздям не підписалися би ( до речі одні з найавторитетніших в калійній галузі компаній – «Іtalkali» та ІMC Global які скрупульозно вивчали всі аспекти діяльності «Полімінералу» однозначно вважали що суха консервація рудника№2 правильна і не викликає застережень, і цьому є документальні підтвердження)…Про безперспективність проекту «мокрої консервації» фактично визнав і сам розробник – ВАТ« Гірхімпром», – бо ще у 2006р ( і це на другий рік після початку реалізації проекту) з’явилася стаття у відомій газеті «Дзеркало тижня»( №35 від 16-29 вересня 2006р) де її автори – розробник проекту виконавчий директор «Гірхімпрому» І.Зозуля та автор вихідних даних на проектування керівник відділення гірничо-хімічної сировини АГН України А.Гайдин пишуть буквально наступне : «..На місці рудника№2 можна створити солоне озеро, яке прикрасить цей край і зробить його ще привабливішим для туристів. При цьому витрати на ліквідацію шахти можна зменшити на десятки мільйонів гривень…» зробивши це таким чином : « Виконати кероване обвалення поверхні над рудником №2» а «добрива купимо в Білорусі». Коментарі тут, як кажуть зайві.
Причина друга. Виконання, власне, самих робіт по «Проекту …» (попри всю свою недолугість, він все таки був прийнятий до реалізації, а деякі з його положень навіть були раціональні), розрахованих на 8 років (2004-1012рр). За цей період було затрачено біля 72 млн. грн. з Держбюджету ( за словами того ж першого віце-прем’єра С.Кубіва) які, очевидно, пішли на другорядні роботи, бо головне – тампонаж карсту та планомірне заповнення виробіток та карсту матеріалами з хвостосховища – не було виконане. Як рудник затоплювався хаотично, так і затоплюється донині, а хвостосховище, яке мало бути утилізоване в підземних виробітках рудника№2 і надалі стоїть на своєму місці, несучи потенційну загрозу довкіллю (до закачки хвостів, між іншим, почали приступати лише у 2009р). Всі розмови про недостатнє фінансування державою робіт не витримують критики в силу згаданих причин. До речі, на суху консервацію витрачалось у 2-3 рази менше бюджетних коштів, ніж при реалізації проекту «мокрої консервації», і, тим не менше, вдавалося зберігати рудник для майбутнього.
Причина третя. На превеликий жаль, перехід підприємства в приватні руки у 2013р не покращив ситуації, а продовжив практику безпосередніх попередників – нічого суттєвого не робити. Взагалі, ситуація з приватизацією підприємства досить дивна: пропозиції потенційних іноземних, спеціалізованих в калійній галузі, інвесторів у 2009 та 2013 рр. ( не кажучи вже про 90-роки минулого століття) відміталися під всякими благовидними чи неблаговидними приводами, аж раптом у тому ж 2013р ФДМ України продає його фірмі «Райз» яка входить до холдингу О.Бахматюка (ну явно не спеціалізованим інвесторам, бо з калійною промисловістю вони знайомі тільки через її продукт – калійні добрива). Чому саме йому, і для чого йому це потрібно та ще й із зобов’язаннями фінансувати природоохоронні роботи та реалізовувати «Проект…» власним коштом (фінансування з Держбюджету було припинене в березні того ж 2013 при підготовці «Полімінералу» до продажу) – можна тільки здогадуватись, хоча, цілком можливі варіанти – або перепродати якомусь спеціалізованому інвестору, або просто знищити підприємство, як знищено на сьогодні всю гірничо-хімічну промисловість Західної України (а добрива, витрачаючи колосальні кошти, купуємо в Білорусі, як і передбачив «Гірхімпром»). Як каже один відомий журналіст із-за «порєбріка»-«Совпаденіє? Не думаю». Чи не так?
Результатом всіх цих оборудок і стала цілком прогнозована катастрофа – провал. Зараз же після катастрофи всі почали говорити, що це було прогнозовано, що це повинно було статися. Ну добре, але де ж ви були до цього ? «Гірхімпром» може сказати, шо при моніторингу бачили, що ситуація погіршується, як і бачили на «Полімінералі» – і що зробили? Та нічого, крім чергових нарад, та декларацій. А процес, тим часом ішов до свого логічного завершення – провалу. Причому кошти з Держбюджету все-таки продовжували виділятися.
Не навчило нікого і нічого і серйозне попередження у 2009р, коли в районі провалу під землю пішла р.Вишниця. Тоді також засідали, навіть планували перенести дорогу Т 14-02, лінії електропередач, водогону – та все закінчилося як завжди – вибили додаткові кошти з Кабміну на укріплення русла річки (десь 5,8 млн.грн) та й забули до наступної події.
ЩО Ж ВІДБУЛОСЯ І ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІСЛЯ ПРОВАЛУ?
Одразу ж після провалу 30 вересня 2017р (майже одразу – бо тільки 2 жовтня) в Трускавецькій міській раді зібралося чимало дещо розгубленого люду – спеціалістів, представників влади та просто зацікавлених. Одразу стали помітні різні підходи до цієї події, які є актуальними і сьогодні:
- Трускавецька влада явно зацікавлена у всілякому применшенні масштабів та наслідків події – мовляв все це незначуще, а, найголовніше, – не несе загрози курорту ( її мотиви, звісно, цілком зрозумілі – негативний імідж курорту та втрачені доходи їм не потрібні). Цю позицію в якійсь мірі підтримала і обласна влада, яка, передусім, хоча би за своїм статусом, мала би бути над «містечковими» інтересами і дбати передусім за весь регіон – адже провал, а, головне його безумовний подальший розвиток, загрожує всім, і джерелам Трускавця також. Але трускавецька влада і надалі продовжує відстоювати свої власні меркантильні інтереси, про що свідчать висловлювання очільників про необхідність відкликання в «Полімінералу» ліцензії на розробку родовища. І ось вже стало відомим, що дія ліцензії нібито призупинена… Але чого в цьому більше? Бажання зупинити діяльність підприємства та закрити привабливість для інвестора чи бажання отримати можливість освоювати землі в межах гірничого відводу в рамках створення нової ОТГ «Великий Трускавець»?;
- Позиція Дрогобицької РДА дивно спокійна, (хоча провал стався на районній землі, а якщо точніше, на землях Болехівської сільської ради, яка ігнорує подію взагалі). Зрештою позицію району можна в якійсь мірі зрозуміти. Адже буквально напередодні провалу, а саме 12 вересня 2017р, на своїй черговій сесії Дрогобицька районна рада з якогось дива приймає Звернення до Верховної Ради України та Кабміну про фінансування природоохоронних заходів (тобто проекту) на «Полімінералі» з Держбюджету. І це при тому що всі прекрасно знають (про це говориться навіть в преамбулі звернення), що «Полімінерал» є приватним підприємством, власники якого при купівлі у держави взяли на себе зобов’язання щодо виконання цих робіт власним коштом. Констатовано також факт припинення «Полімінералом» цих робіт і відсутності достовірної інформації про екологічний стан, через недопущення контролюючих організацій… І тим не менше таке прохання мало місце.Чому? ;
- Позиція Дрогобицької міської ради взагалі незрозуміла і ніяка. Хоча, разом з тим, не завадила їй прийняти на своїй сесії відозву про перенесення ділянки аварійної дороги на Трускавець, саме через Дрогобич, привівши до ладу за рахунок Держбюджету мало не всі транспортні артерії міста..;
- Виглядає так, що крім Стебницької міської ради та стебницької громади, ця подія та її катастрофічний розвиток нікому не болить. Вимоги Стебника про створення ОТГ з поверненням їй історичної території та наданні їй статусу зони стихійного лиха, вирішення питання з аварійною ділянкою автодороги на Трускавець не беруться до уваги.
Які ж дії обласної влади та Києва? Дивимось:
На сесії обласної ради приймається рішення про виділення 2 480 тис грн для першочергового обстеження території в зоні катастрофи (до речі, загалу невідомо хто, за що і скільки отримав з цих коштів) і прохання до Кабміну про виділення чи то 133 чи 214 млн.грн із резервного фонду на ліквідацію наслідків катастрофи в т.ч. перенесення автодороги Т 14-02, ліній електропередач та водогону (як і в 2009р –хіба що тоді сума становила біля 139 млн.грн ). На вимогу народного депутата від Дрогобиччини Б.Матківського, з питань пов’язаних із Стебницькою катастрофою, проводиться спеціальне засідання одного з ключових комітетів Верховної ради України та до Стебника виїжджає перший віце-прем’єр С. Кубів з дорученням Прем’єра В.Гройсмана розібратись на місці. Вже за його дорученням Львівською ОДА утворюється робоча група з проблем Стебника. До складу групи залучено багато посадовців в т.ч. Трускавецької міської ради, Дрогобицької міської ради та РДА – навіть сільського голову с.Модричі ввели, тільки Стебницького міського голову чомусь «забули». Згодом, після багатьох нагадувань, все таки ввели. До складу групи ввели і науковців – представників ТзОВ «Інститут Гірхімпром», Карпатського відділення інституту геофізики ім.Субботіна НАН України, Інституту геодезії «Львівської політехніки та Івано-франківського технічного університету нафти та газу – все як і анонсквав п.Кубів. «Забули» також залучити чомусь і головну науково-дослідну установу України в калійній галузі – Калуський державний науково-дослідний інститут галургії). Фактично проігноровано і німецьку компанію «K-UТЕК», котра є визнаним фахівцем в калійній галузі , зокрема в моніторингу та вирішенні проблем в зоні діяльності таких підприємств, як «Полімінерал». До слова кажучи. ця компанія своїм коштом (при участі європейських грантів) у 2003-2004рр провела моніторингові роботи на карстонебезпечних ділянках в Стебнику і, фактично передбачивши катастрофічний провал, подала свої пропозиції як Львівській ОДА так і керівництву «Полімінералу» (втім, вони не були прийняті до уваги). Незважаючи на це, після провалу представники компанії оперативно відгукнулися на запрошення Львівської облради, та прибули до Стебника з конкретним планом дій, але - як робочою групою так і ЛОДА цей план, знову фактично проігнорований (і це попри гучні заяви в пресі про співробітництво з цими німецькими фахівцями). Які ж досягнення в робочої групи? На її засіданнях попри дійсно нагальних, розглядалося широке коло питань, деякі з яких не мали і не мають ніякого відношення ні до провалу ні до мінімізації його наслідків. Наприклад – зобов’язати КП «Дрогобичводоканал» розробити ПКД на будівництво напірного каналізаційного колектора від Стебника до районних очисних споруд та разом з КП «Трускавецьводоканал» надати довідку про наявність/відсутність на балансі самопливного каналізаційного колектора від Трускавця до Стебника і т.д. Питання вивчення ситуації з провалом та шляхи його розвитку хоч і розглядались, конкретних результатів не опубліковано. Багато уваги зверталося на розробку нової концепції та проекту консервації рудника №2 (на доручення віце прем’єра С.Кубіва). І хто ж грає першу скрипку у розробці концепції? – а ТзОВ «Інститут «Гірхімпром», автор попереднього провального проекту (правда на додаток йому додали Інститут геофізики ім.Субботіна НАН України, Івано-франківський технічний університет нафти і газу, Національний університет «Львівська політехніка», «Національне агентство управління та випробування космічних засобів ДКА України»). При всій повазі до наукових здобутків цих установ, спеціалістами в калійній галузі їх можна назвати тільки з великою натяжкою.
Ось і все що ми отримали за більш як 3 місяці. Ні слова про потенційну загрозу подальших провалів ні про хоча б гіпотетичні шляхи їх недопущення. І тільки аж 26.01.2018р, прес-служба ЛОДА нарешті оголосила, що стабілізація ситуації поблизу Стебник – на контролі департаменту екології, директор якого п.Гречаник зазначив, що : « У результаті досліджень ми змогли розробити проектно-кошторисну документацію на перенесення автомобільної дороги, лінії електропередач та водогону», «Окрім того встановлено систему для відслідковування в режимі реального часу ймовірних підземних провалів на території рудника№1 і№2, яка складається з двох нахиломірних станцій». А ще ЛОДА звернулася до Кабміну про виділення 214.2 млн.грн для перенесення об’єктів інфраструктури за межі гірничого відводу. І знову всі ці рішення приймаються кулуарно і тими самими особами. Одним словом, все покрите туманом, який має заколисати громаду. І крапка.
Р.S. А тим часом в Калінінградській області РФ ( Східна Прусія) на родовищі полімінеральних калійно-магнієвих руд, аналогічним стебницьким, повним ходом йде будівництво рудника із переробним комплексом. Приватний європейський іноземний інвестор тільки в 2012р придбав ліцензію на розробку родовища, а вже 2020р планує запустити весь комплекс в роботу, вклавши в проект порядка 1 млрд.дол.США. Активно співпрацює з інвестором вже згадувана німецька компанія « К-UТЕК», а Калуський інститут галургії у 2013р на прохання Білоруського інститтуту галургії розробляв вихідні дані на проектування – поскільки в РФ немає таких спеціалістів в цій галузі.. А в нас? Знову наступимо на ті самі граблі?
З.Варивода, к.т.н. чл-кор АГН України
http://protruskavets.org.ua/sontse-v-tumani-stebnyk/
Немає коментарів:
Дописати коментар